Подарував колечко незнайомій дівчині і не прогадав
Я виріс сиротою, оскільки моя мама померла через тиждень після пологів. Тато з бабусею завжди розповідали, що вона була чудовою людиною.
Коли мені виповнилося 18 років, тато вручив мені золоту каблучку, яку вона, нібито, хотіла, щоб я подарував своїй дружині. З кожним роком я ставав все більше «навчений досвідом» в плані невдач на особистому фронті, а тому до 30 років твердо вирішив, що ніколи ні з ким не одружуся…
Рівно рік тому, 1 квітня, незадовго до свого 30-річчя, я вирішив просто так подарувати це мамине колечко випадковій незнайомці на вулиці, щоб більше не зберігати його у себе і частково виконати її бажання.
Купив невеличкий букетик квітів, кільце поклав у кишеню і в День сміху вийшов з дому. Я йшов по вулицях і вдивлявся в обличчя дівчат, які проходили повз: телефони, компанії подруг, гучний сміх – я вже думав, що так і не підійду до жодної. З досадою присів на лавку біля широкої алеї …
Вона йшла нікуди не поспішаючи, здавалася ніби вся занурена у свої думки, взагалі не дивилася на людей навколо, їх для неї ніби не існувало. Не знаю як, але я відчув, що повинен підійти саме до неї, що так потрібно …
– Пробачте, почекайте хвилинку, це вам – сказав я, простягаючи їй букет і кільце.
– Ви мене з кимось переплутали, – сказала вона.
– Ні, це саме вам, розумієте, я вирішив, що … – намагався пояснити.
– Я не візьму, – вона сказала якось відчужено.
Але я продовжував наполягати на своєму:
– Це золоте кільце, якщо ви його не візьмете, я більше ні до кого не підійду, а його кину в річку.
Зупинилася, задумалася:
– Добре, візьму, але з умовою.
Я сунув кільце в її руку і натхненно запитав:
– З якою?
Від її відповіді я аж впав у заціпеніння:
– Я здам його в ломбард.
Я здивувався і розсердився в одну секунду і не знав, що сказати на це:
– Навіщо?
– Мама хворіє, нам не вистачає грошей на лікування …
Я «загальмував», хвилинку розумів і кажу:
– Добре, але з моїм умовою – ми зараз підемо разом і я сам його здам в ломбард, а ти почекаєш.
Підійшли до ломбарду, я зайшов всередину, запитав скільки воно коштує, якщо закласти. Сказали: тисяча. Я вийшов, швидко поклав в руки дівчини… це кільце і тисячу грн! І пішов майже бігом, не обертаючись назад …
Через пару днів ввечері вона подзвонила в мої двері. Виявляється, в той день вона зайшла в ломбард і, збрехавши, що я упустив це кільце, дізналася мою адресу, яку вони занесли в базу, коли оцінювали кільце.
Вона сказала, що вони з мамою мені дуже вдячні та покликала до них на чай … В той день я навіть не припускав, що дарую кільце своїй майбутній дружині!