Подарувала племіннику набір фломастерів. Дитина розмалювала шпалери, а зовиця звинуватила у всьому мене

Я вийшла заміж за Віктора з великого кохання. З батьками чоловіка спільна мова якось одразу знайшлася, а ось із сестрою чоловіка – Алевтиною – спілкування не задалося.

Віктор обіймав непогану посаду, тому зовиця відразу вирішила, що я з тих ворон, які ласі на достаток.

Напевно, річ була в тому, що сама я з неповної та бідної родини. Не знаю. Але скільки б я не намагалася якось налагодити стосунки – все дарма. Всі поради, які я намагалася давати, Аліна одразу сприймала в багнети.

Я весь час за щось вибачалася, а зовиця постійно намагалася мені чимось дорікнути, знайти в мені якусь ваду, в чомусь викрити. Навіть спробувала налаштувати проти мене батьків. Сказала їм, що я її постійно чимось дорікаю. На щастя, ті її не послухали і продовжували ставитись до мене доброзичливо.

– Не хвилюйся, – заспокоював мене Вітя. – Аліна просто ревнує. Вона молодша і звикла до того, що я приділяю увагу лише їй. Пройде час і зрозуміє, яка ти чудова людина. Ви ще потоваришуватимете.

Невдовзі Аліна одружилася, і вони з чоловіком купили квартиру. Золовці відразу стало не до нашої родини. Закружляла суєта, турботи, ще ремонт затіяли.

А після поповнення у їхній родині у наших відносинах намітилося довгоочікуване потепління. Чому я була дуже рада.

На той момент ми з Вітею вже стали щасливими батьками двох хлопчаків, тому Аліна часто дзвонила мені з різними питаннями: де купити дитяче харчування, які краще, які ліки допоможе, коли ріжуться зубки та інше.

Коли синові Аліни виповнилося три роки, вона запросила нас у гості на свято.   Як подарунок на день народження я обрала розмальовку та великий дитячий набір фарб з фломастерами (спеціально їздила за ним до центру міста).

Зовиця з чоловіком тільки-но закінчили ремонт, що затягнувся через народження дитини. Аліна з гордістю показала нам квартиру.

Ніжно-рожеві, якісь дуже м’які шпалери чудово виглядали у спальні та вітальні. А дитячу прикрашали шпалери такого самого типу, але світло-бежевих тонів. Квартира здавалася світлою та теплою. Загалом, свято пройшло радісно та весело.

Через пару днів я зателефонувала зовиці, але та не взяла слухавку. Не відповідала вона й у наступні дні.

Нарешті слухавку підняв чоловік Аліни і сухо сказав, що та дуже зайнята. Я не надала цьому особливого значення. Адже сім’я – це завжди турбота.

Через тиждень Аліна зателефонувала мені сама. Коли я відповіла на дзвінок, з трубки з шипінням пролунало:

– Ну, привіт! Як тобі живеться? Радуєшся, мабуть?!

– Аліна, що трапилося? – неприємно здивувалася я тону зовиці. – Ти чого так зі мною розмовляєш? Чому я мушу радіти?

– Та ти завжди до мене чіплялася! Спеціально подарувала моєму синові цей жахливий набір фломастерів та фарб, як тільки було закінчено дорогий ремонт у квартирі! Усі шпалери тепер потрібно переклеювати! Син їх усіх заляпав і розмалював! – зірвалася на крик зовиця.

– Аліна! Прийди до тями! Я не намагалася вам зашкодити! Просто хотіла подарувати дитині щось цікаве.

– Брешеш! Адже ти знала, що ми ремонт розтягнули через народження сина! Ти просто хотіла зробити мені гидоту! Не дзвони нам більше! І не з’являйся! – після цих слів зовиця кинула слухавку.

Після нашої розмови я довго перебувала в шоці. Ну, що тут скажеш? Я хотіла якнайкраще. Я навіть не припускала, що безневинний подарунок може спричинити таку бурю. І цього разу вибачатися я не буду. Нема за що! Прикро в черговий раз слухати незаслужені докори.