Почувши ТАКЕ, більше не хочу пускати сина з невісткою в свою квартиру

Першому внукові Оксани Степанівни скоро виповниться два роки, а через чотири місяці у сина і його дружини повинна народитися друга дитина.

Чесно кажучи, молоді спочатку сумнівалися в тому, чи варто залишати вагітність, оскільки зараз навіть житла свого не мають, живуть в орендованій квартирі. Але Оксана Степанівна сказала твердо: якщо вже так вийшло, треба народжувати!

І квартиру запропонувала. Це стало вагомим аргументом «за».

– Взагалі-то Світлана, звісно, людина непроста! – зітхає Оксана Степанівна. – Зарозуміла, категорична, запальна. Час від часу щось та викине в мою сторону. Поки я допомагаю – все добре, але тільки щось не по ній – відразу я ворог. Але я намагалася бути мудрішою, не звертала уваги, не чула, не бачила, не помічала якихось речей, щось спускала на гальмах. І ось думаю – дарма! Треба було відразу ставити її на місце … Може, до такого б не дійшло …

Пару тижнів тому в Оксани Степанівни був день народження, збиралися гості: кілька подруг, заїхали привітати й син з дружиною та дитиною. Оксана Степанівна запекла м’ясо, купила тортик, накрила стіл, посиділи чудово.

Молоді стали збиратися додому – дитину, мовляв, треба укладати. Оксана Степанівна передала їм кабачки, кілька банок варення, огірки з дачі. Син з сумками пішов до машини, а Світлана залишилася одягати дитину. Одяглися, зібралися виходити й тут Світлана зрозуміла, що немає її телефону.

Тільки що був, лежав поруч на столі, коли чай пили. Може, малюк кудись засунув?

– Почекай! Я зараз тобі подзвоню! – взяла свій мобільник Оксана Степанівна.

– Ой! Та ні, не треба! Зараз Олег прийде, зателефонує! – раптом стала відмовлятись Світлана. – Так я зараз сама так пошукаю, десь він тут, навіщо дзвонити …

Але Оксана Степанівна вже набрала номер … і мало не впустила мобільник, коли раптом почула з-під диванних подушок мерзенний гавкіт маленької собачки.

– Ти уявляєш? – мало не плаче Оксана Степанівна, розповідаючи сусідці,  – Це у неї на мій дзвінок такий звук стоїть – собачий гавкіт. Та не просто гавкіт, а, знаєш, тонкий такий, противний,  ну, як мерзенні маленькі шавки гавкають … Подруги мої сидять, все це чують, всім незручно. Ну що, схопила вона свій телефон через подушки, взяла дитину, вийшла з квартири – а у мене натурально сльози з очей. Ось чим я таке заслужила? Дівчата мої мене втішати давай … А мені тільки гірше. Думаю, що мій син це знав теж, сто раз я дзвонила їй, коли він поруч був. Напевно чув цей гавкіт. Реготали разом, напевно …

Оксана Степанівна серйозно ображена на молодих.

– На наступний день дзвонить мені синуля, як ні в чому не бувало! – розповідає вона. – Матеріали для ремонту квартири якісь купив. Запитує, чи можна відразу заведу туди, на лоджію поставлю. А я йому кажу – знаєш що, дорогий мій синку, а я передумала. Спасибі скажи своїй дружині. Вона тобі розповіла, що сталося під кінець свята? Ні? А ти її спитай …

… Син докучає тепер Оксані Степанівні дзвінками, але замість вибачень мати чує одні докори.

– Ми, каже, сподівалися на тебе, а ти! Ми матеріали для ремонту купили! Ми господареві сказали, що з’їжджати будемо! Ти сама обіцяла, так не робиться … Ти хоч розумієш, в яке становище ти нас ставиш зараз?

Світлана ж взагалі мовчить, як в рот води набрала.

Оксана Степанівна все розуміє, але після того, що сталося йти назустріч синові з невісткою не хоче абсолютно.

 

Образилася через дурниці? Ну сказала б невістці й синові пару ласкавих. Але навіщо так підставляти-то? Це дійсно не жарти, син з дитиною і вагітною дружиною, а також купою непотрібних будматеріалів, через якийсь час виявиться на вулиці.

Зрештою, вони й дитини-то народжувати зважилися, понадіявшись на те, що буде квартира. А тепер що?

А можливо, Оксана Степанівна права, треба ставити знахабнілих діток на місце?

Як Вам ситуація? Що б Ви зробили на міці Оксани Степанівни?