Почувши, що ми не забули про борг, вони передумали їхати до нас в гості

Прийшло сьогодні у фейсбуці повідомлення від якоїсь Вікторії До ***: “Привіт! це Віка. Пам’ятаєш мене? Я часто про вас згадую!”

Відкриваю профіль – молода жінка з трьома дітьми. Моя однокурсниця Віка.

Ну як не пам’ятати ? Звичайно пам’ятаю. Колись у нас були друзі Віка і Ігор. Я з ними в університеті вчилася на одному потоці тільки в різних групах. Під час навчання ми особливо не спілкувалися: у них своя компанія була, у мене своя. Після закінчення навчання наші доріжки зовсім розійшлися.

Але якось зустріла я Віку в автобусі, розговорилися. З розмови я і дізналася, що вони одружилися відразу після закінчення університету, а через два роки у них дочка Маша народилася. До свекрів вони проситися не стали, знімають квартиру. Звичайно, з грошима не дуже. Доньці вже півтора року виповнилося, допомогу не платять, а в садок ще рано. Однієї зарплати чоловіка на трьох ледь вистачає, плюс оренду платити.

Тому Віка, щоб хоч трохи заробити, вирішила стати розповсюджувачем мережевої косметики. Ну і побачивши мене, звичайно, попросила мій номер і стала домовлятися про зустріч, як їх на тренінгу навчали. Через два дні вона вже була у мене в гостях, про свою косметику розповідала і до них в компанію працювати запрошувала.

Я їй своє бачення по даному питанню озвучила і попросила більше цю тему зі мною не обговорювати. Треба віддати їй належне, вона моє прохання почула. І ми продовжили просте дружнє спілкування з походами в гості один до одного і спільними, хай не частими, виїздами на природу.

Звістка про те, що у них буде друга дитина, сталао для подружжя несподіванкою. Маші тільки-тільки путівку в садок дали, але вона більше хворіла, ніж ходила. Тому питання про вихід Віки на роботу навіть не стояло. І тоді чоловік і жінка реально оцінивши свої можливості, вирішили переїхати в будинок до Вічиних батьків, хоча б оренду платити не доведеться. Її батьки жили в невеликому містечку за 200 кілометрів від міста, зате в своєму будинку. Місця на дві сім’ї досить, та й бабуся з дідусем завжди допоможуть – розсудливо розсудили наші друзі.

З нагоди їхнього від’їзду була організована прощальна вечірка, на яку запросили і нас. Після вечірки Ігор відвів мого чоловіка в бік і попросив у нього грошей на переїзд в борг, 3 тисячі, до першої зарплати на новому місці. Чоловік відмовити друзям не зміг і на наступний день Ігор заїхав до нас за грошима. Трьох тисяч у нас не було, запропонували йому 1500. Він засмутився, сказав, що цього мало і тепер доведеться позичати у когось ще і поїхав.

І звичайно, як це буває, змінили вони місце проживання і пропали. Перший час ще на зв’язок виходили, новинами ділилися, обіцяли, що вже скоро, на наступному тижні гроші переведуть .. А потім і зовсім зникли.

*** Віку я в друзі додала, просто цікаво стало, що далі буде. Ну і почалося у нас стандартне листування: Як справи? Як живете? О, у вас дві доньки! А скільки їм років? Віка і про себе охоче розповідала. Рік тому у них третя дитина народилася. Як багатодітні вони отримали від держави ділянку під забудову, тихенько будинок будують недалеко від Вічиних батьків. Ігор дистанційно працює, Віка перед третім декретом в школу влаштувалася вчителем молодших класів.

Про гроші мовчить. Я теж мовчу, чекаю, що далі буде. Думаю, ну не просто ж так вона після стількох років раптом «дружити» зі мною надумала. А Віка далі пише, згадує, як ми разом час проводили, розповідає, що до сих пір наші подарунки зберігає, зітхає, говорить, що їй нас дуже не вистачало всі ці роки. Що ми найкращі друзі і все таке. І, нарешті, ще одне повідомлення:

– Ми через 2 тижні до вашого міста збираємося на кілька днів. Можна у вас на цей час зупинитися?

– А чого не у свекрухи? – питаю. – Там у Ігора брат з сім’єю живе. Нам вже місця немає. Думаю, ну тепер зрозуміло, чому про нас згадали.

– Приїжджайте, – пишу. – Заодно ті 1500 привезете, які ви нам з того разу винні. Ми доньці ліжко нове замовили, так що гроші якраз стануть в нагоді.

– Які гроші?

– Ну ті, що ви перед від’їздом у нас позичили, обіцяли через місяць повернути. Невже забула?

– Я думала, Ігор вам їх повернув.

– Ні, не повернув.

– Гаразд, я у нього запитаю і повідомлю.

І все, пропала моя подруга …. Не пише, не нудьгує, в гості більше не проситься.