Почувши, що його сестра поживе трохи у нас, я готова була влаштувати чоловікові грандіозний скандал. Ніколи не чекала від неї такого…
У мого чоловіка є рідна сестра. Вони двійнята, але я з нею практично не бачилась. Ми були вже рік одружені, коли чоловік сказав, що його сестра тимчасово поживе у нас. Пам’ятаю, як спочатку я була категорично проти її сусідства. Трохи до сварки з чоловіком не дійшло, коли він вирішив їй допомогти.
Вона тоді розлучилася, переживала не найкращі часи та перебувала в пошуку постійного притулку. Наша квартира мала послужити для Лесі тимчасовим притулком. Всього місяць, запевняв чоловік. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове …
Місяць розтягнувся на півтора року. Я була готова воювати за свій одяг і чистоту, повісити замки на шафи й тумби. Я перерила інтернет в пошуках їдких фраз, здатних поставити нахабну квартирантку на місце, радилася з подругами та бідкалася на несправедливість запрошення сторонньої особи, так необачно висловленого чоловіком. Я була індіанцем, які вийшли на стежку війни. Підозрілим, уважним, вишукують щонайменші ознаки порушення особистих кордонів і зловживання гостинністю …
Я полювала. Безуспішно полювала на людину-тінь, на людину-невидимку. Леся вставала о п’ятій ранку і їхала на роботу. Поверталася вона ближче до півночі, коли ми вже спали. Вранці разом з Лесею з квартири пропадали мішки зі сміттям, а вечорами в холодильнику з’являлися легкі сніданки на всіх.
Але я все чекала каверзи і, в спробі до нього підготуватися, брала превентивні заходи. Нехтування побутовими обов’язками не дало плодів: плита була чиста і без мого втручання, їжа в холодильнику з’являлася як за помахом чарівної палички, ванна могла позмагатися в білизні зі снігом, а табличка «Ваше чергування» чудесним чином перекочовувала на дзвінки сусідів по сходовому майданчику.
І коли вона все встигала? Йдучи вранці та повертаючись пізно ввечері? Відповідь здавалася простою і логічною: вдень! Поки ми з чоловіком на роботі, нахабна окупантка господарює у своє задоволення!
Так я освоїла техніку сидіння в засідці. У перший же день неоплаченого відгулу на голову Лесі щедрою рікою лилися уявні кари за злочини, на яких вона обов’язково буде спіймана: миття підлоги моєю футболкою; фривольне рандеву на нашому подружньому ложі; перевірка документів, надійно захованих на самій вірніше полиці; капосні ручки, простягнуті до особистого листуванні на комп’ютері … День пройшов даремно. Як і другий, третій і п’ятий.
Отримавши квитанції за комунальні послуги, я була готова як лев битися за відшкодування рівно третини оплати. Довгі логічні ланцюжки аргументів і обґрунтувань не стали в нагоді: вона оплатила все, нічого ні від кого не вимагаючи.
Цей вчинок залишив гіркий присмак і змусив мою совість мучитися. Але я не здавалася. Свиня! Ну не може людина місяцями ходити в брудних речах … Жити стало легше: ось він, підступ. Знайдений! Почуття власної переваги окриляло і сп’яняло рівно до того моменту, поки мені на очі не попався чек з пральні, витягнутий мною зі сміттєвого відра. Ні, не свиня … Шкода.
Шкода? Не свиня – марнотрат! Нове клеймо було ще привабливіше. Шляхи жіночої логіки довели мене в немислимі нетрі: раз є що тринькати, значить є спонсор. Кандидатура була ідеальна: мій чоловік. Чоловік, потурає своїй сестрі. Рука потягнулася до його онлайн-банку …
Страшно подумати, наскільки далеко я б зайшла, якби не розмова з подругою. Усе пізнається в порівнянні, і її зовиця була настільки жахлива, що малювалася в уяві справжнім дияволом у спідниці. Я заспокоїлася і перестала шукати друге дно. Решта часу пройшла спокійно.
Просто було забути про сторонню людину, зустрічаючись всього один раз в пару місяців. Те, що в будинку живе ще хтось, відчувалося: волога ганчірка для підлоги на батареї, залишковий запах побутової хімії на кухні та в санвузлі, ледь вловимий шлейф парфумів в коридорі, відсутність парасольки, взуття на поличці … На кухонному столі раз на місяць з’являлися оплачені квитанції.
Самої Лесі не було видно, немов у нас вдома оселилася людина-невидимка. Я помітила лише одну стовідсоткову ознаку її присутності в нашій квартирі: сигнал бездротового інтернету, названий ім’ям смартфона Лесі. І все. До ознак проживання зовиці додалися її записки на холодильнику з вдячністю мені за йогурти та сирники.
Нещодавно вона з’їхала. За час проживання на нашій території Леся примудрилася накопичити гроші на перший внесок і взяла собі трикімнатну квартиру в іпотеку на 5 років.
Квартира відразу стала здаватися менш затишною. І тільки зараз я оцінила все те, що зовиця для нас робила.
Вона ідеальна. Ніяких проблем, жодного скандалу, жодної претензії. Жодного разу за півтора року вона не залишила в раковині навіть ложки. Під час рідкісних зустрічей не було сказано жодного поганого слова. Леся – найкраща зовиця у світі. Зовиця-невидимка.