Побачивши його, я зрозумів, що це не просто так

У мене минулого літа трагічно загинула кішка, яка прожила зі мною близько 10 років. Вона чогось залізла в сільську трансформаторну будку (підстанцію). 10 000 Вольт шансів їй не залишили.

Знайомі хлопці – електрики, що приїхали на аварійне відключення електрики в селі, передали мені її тільце. Поховав її в саду, під яблунею. Ось так не стало моєї Мурки. Це сталося прямо перед моїм днем ​​народження.

Але сільський будинок без кота – не будинок. Минуло кілька днів. Настав мій день народження. Ми з дружиною вирішили заїхати в магазин. На бетонних сходах магазину побачили маленького сірого котика. На вигляд йому було близько 4-х місяців.

«Красень», подумав я про себе, а вголос сказав: «Дочекаєшся мене з магазину – заберу». Побачивши його я відразу зрозумів, що ми з ним подружимось. Так буває не тільки з людьми, але і з тваринами.

Дружина переживала як його прийме наша вже зовсім доросла собака, яка напружено відноситься до незнайомих їй тварин. Купили ми продуктів в магазині, вийшли на вулицю, а наш котик сидить на сходинці та вилизує лапку. Дочекався!

Я взяв його на руки й поніс до машини. Ніякого опору з його боку. Коли їхали додому, лежав у мене на колінах так, ніби все своє маленьке життя пересувався зі мною в автомобілях. Його довіра підкорила і зворушила мене до глибини душі.

Як потім виявилося, нашого котика кілька днів тому висадили з хорошою машини виїжджають дачники. Його вміння користуватися туалетом підтвердило наше припущення, що він домашній. Провели конкурс імен та нарекли його мультяшним ім’ям домовичка – Кузя. Ніжний, муркотливий, довірливий котик. Тепер він повноправний член нашої сім’ї.

З собакою у нього нейтралітет.