Платили за свекруху іпотеку, а вона заповідала квартиру старшому синові
– Ось я помру, у квартирі ваші діти житимуть. Вам не доведеться ламати голову, як їх житлом забезпечити. Вважайте, що це внесок у майбутнє — такими словами Ольга Сергіївна, моя свекруха, переконувала нас із чоловіком платити за неї іпотеку.
Ми так і зробили, і все було гаразд до одного неприємного моменту. Цілком випадково свекруха проговорилася, що квартира, за яку ми десять років чесно вносили внески, дістанеться не нам.
Свекруха вирішила заповідати житло внучці, тобто дочці свого старшого сина. І ніхто їй не завадить так зробити, адже іпотечна однокімнатна квартира оформлена на пенсіонерку.
Років двадцять минуло з того моменту, як ми з чоловіком переїхали до великого міста. Продали все, що могли продати, вклалися в житло в будинку, який будувався.
На останні копійки зробили ремонт, переїхали та зітхнули вільно. Наші батьки залишились на історичній батьківщині. Моя мама про переїзд навіть не думала.
– У мене город, дві кішки, та й усі друзі тут. Що я робитиму у вашій столиці, у віконце дивитимуся з двадцять п’ятого поверху? – відмахувалася мама.
А ось свекруха від початку твердила, як би їй хотілося почати у великому місті нове життя:
– Самі поїхали, а мене кинули гнити у болоті. Тепер приїжджаєте раз на п’ять років, зовсім про мене забули. Я ще молода, цілком могла б спробувати своє щастя у столиці. Хто знає, може, ще й заміж вийду.
Те, що з нею в одному населеному пункті залишився жити старший син із трьома дітьми, Ольга Сергіївна не брала до уваги. Принаймні до певного моменту.
Відносини у неї з обома синами цілком добрі. У тому плані, що обидва перед нею стрибають на задніх лапках.
Мама то, мама се, тільки чути від них. Зірватися в будь-який час доби та поїхати допомагати мамулі – це у них гаразд.
Чесно кажучи, надмірний вплив свекрухи на мого чоловіка став одним з факторів нашого переїзду. Звичайно, вголос я цього не говорила, але в душі чудово розуміла, що дбайлива матуся спокійно жити нам не дасть.
Її нескінченні прохання, дзвінки посеред ночі з розповідями про тиск, тривоги набридли до чортиків.
Загалом, після переїзду жила я приспівуючи, і лише краєм вуха слухала, як чоловік укотре виправдовується перед мамою, що забув зателефонувати після роботи.
Кілька років тому чоловік уперше обережно заговорив про те, як мамі самотньо та важко жити одній.
– Вибач, але про яку самотність йдеться? Через дорогу від неї живе Максим із сім’єю. Вони, наскільки я пам’ятаю, регулярно відвідують стареньку і взагалі не залишають її без нагляду.
Чоловік відповів, що мама, бачите, задихається і нудьгує.
Цікава річ, а тут, у столиці, вона що, збирається ходити по клубах та барах? Їй на таке дозвілля жодної пенсії не вистачить.
Та й де «улюблена» матуся збирається жити? У нашій двушці нам самим тісно, буквально по головах ходимо одне одного.
На моє резонне питання про місце проживання свекрухи чоловік відповів, що вона просить нас взяти для неї однушку в іпотеку. Мовляв, це таке вкладення у майбутнє. Зараз ми купуємо житло, в якому потім житимуть наші діти.
А доки світле майбутнє не настало, квартирою користуватиметься Ольга Сергіївна.
По телефону свекруха сказала, що доглядатиме за квартирою, порядок підтримуватиме. Адже мусить хтось це робити.
Лунало цілком розумно. Ми пішли до банку і вклалися у невелику студію на околиці міста. За документами володіла хоромами свекруха, але гроші банку в дзьобі несли ми з чоловіком.
На щастя, у нас були деякі накопичення, і з іпотекою вдалося розрахуватися досить швидко. Щоправда, довелося багато в чому собі відмовляти й працювати практично без вихідних.
Ольга Сергіївна сяяла від щастя. Ще б пак, вона стала володаркою нехай і крихітного, але свого житла в столиці. І все було б шито-крите, якби ми з чоловіком мимоволі не підслухали її розмову зі старшим сином.
Свекруха прямо і чітко сказала йому, що заповіт буде на користь його старшої дочки. Мовляв, нехай потім додасть небагато і купить більше житло.
Чоловік припер маму до стінки. Вона й не думала червоніти та юлити, а одразу сказала, що передумала та змінила своє рішення.
Нібито у наших дітей і так усе є. Мусить хтось допомагати сім’ї старшого сина. І якщо ми цього не збираємося робити, то мама потурбується про все.
Ось такий фінт вухами. Чоловік, звичайно, в шоці, але, як завжди, поступово починає приймати бік матусі. Але я цього не залишу. Я не збираюся дарувати квартиру, за яку я горбатилася без вихідних і прохідних, сімʼї дівера. Піду до юристів і відсуджу.