– Плачеш і жебраєш – так ти допомагаєш? Мамо, вистачить ганьбити її. У неї все добре

Після вечері син несподівано видав:

–  Тату, а яку суму ви з мамою плануєте витратити мені на подарунки?

Олег з Вірою перезирнулися від несподіванки. З вуст восьмирічного сина це питання прозвучало досить дивно.

–  Ми хочемо тобі подарувати того робота-динозавра, який тобі так сподобався. Він коштує 800 грн. Ще солодкий подарунок, всього близько тисячі. – роз’яснив Олег синові.

– Тату, а можна ви мені купите робота дешевше, але 2 штуки? Можна однакових.

–  Можна, – кивнула Віра, – а чому саме так? Два маленьких, ще й однакових?

– Мамо, розумієш, у мене є і ти, і тато. А у Сашка тільки мама. Вона йому каже, що тато у відрядженні. А я знаю, що він їх кинув. Це Саша ще маленький, не розуміє. А я розумію. Хочу, щоб другий робот дістався йому в подарунок. Мамо, ну, будь ласка!

– Звісно можна, рідний, якщо ти так вирішив, то ми з татом так і зробимо.

Через пару годин, коли Антон вже ліг спати, його батьки сиділи на кухні та обговорювали прохання сина.

–  Хороший у нас син росте, не тільки про себе думає. Не по роках мудрий, правда кохана?

–  Дивно це все. У сім років так міркувати? Він любить двоюрідного брата. Але бажання поділити свій подарунок? Річ, про яку він мріє останні три місяці? – з сумнівом простягла Віра.

– Пишатися треба,  що син у нас хорошою людиною росте, а ти скрізь  підступ шукаєш! Давай так зробимо: Антону купимо того самого динозавра, а Саші що-небудь простіше. Ми від додатково витрачених 300 грн не збідніємо, а сину приємно буде і Сашу порадуємо. Тим більше ми б в будь-якому випадку купили йому подарунок.

– Сашу порадуємо … Знаєш, Олег, часто в нашому домі ця фраза стала звучати.

 

Саша був племінником Віри.  Її старша сестра Надія довго ходила зі своїм чоловіком по лікарях, шукаючи болячки – перешкоди вагітності. Саша з’явився на світ завдяки третій спробі ЕКО, коли Надія майже опустила руки. Чоловік Надії, коли сину виповнилося пів року, зібрав речі дружини і попросив покинути його дім. «Я не готовий до батьківства!» І це після стількох років невдалих спроб і купи грошей, залишеної в центрах планування сім’ї.

Надія з немовлям перебралася до мами. Її чоловік платить копійчані аліменти, а недавно він знову одружився з жінкою, яка народила йому дочку. Спочатку Наді допомагали абсолютно усі. Одягом для неї та дитини, дитячим харчуванням, грошима і продуктами. Боязка жінка ніколи нічого не просила, бувало, що відхрещувалась від допомоги:

–  Дякую, мені нічого не треба, я сама все куплю.

Але жалісливі родичі, які наслухалися про важке матеріальне становище жінки, все йшли з дарами і йшли. Коли Саші виповнилося 3 роки, Надія повернулася на роботу. Зараз хлопчику 5 років. Заробляє Надя скромно, але і фантастичних запитів у неї немає. Як каже сама Надя, їм з сином на життя вистачає.

Але з цим твердженням старшої дочки не згодна мати сестер Лідія Михайлівна. І саме з її подачі не заростає народна стежка. Рідні всіма силами старається допомогти самотній матері. Лідія Михайлівна безперестанку всіх обдзвонює і розповідає про тяжке становище дочки і молодшого онука.

– Мамо,  доброго ранку! – Антон прокинувся від чудових запахів, що доносяться з кухні.

Віра смажила млинці та розморожувати полуницю. У духовці стояла курка на обід, на плиті – маленька каструля з супом і пюре.

– Іди, умивайся, зуби почисть і приходь снідати. – Віра з усмішкою подивилася на сонну дитину.

– Мам, а ми сьогодні в магазин підемо? За подарунками?

– Сьогодні. – кивнула Віра. – Тато прокинеться, поснідає і поїдемо.

– Здорово! Треба бабусі зателефонувати! – зрадів Антон і побіг у ванну.

Віра зняла зі сковороди останній млинець і присіла на стілець, задумавшись. Зв’язок між поїздкою за подарунками, проханням сина купити іграшку Саші та необхідністю подзвонити бабусі в день покупок, Віра вловила відразу. Дзвінки матері з проханнями та вимогами допомогу Наді та Сашкові звучали постійно.

Сама Надія тактовно попросила сестру не лізти до неї з допомогою і не звертати на слова Лідії Михайлівни ніякої уваги. Віра вирішила зателефонувати матері, вона була впевнена, що та вже прокинулася.

– Так, це я попросила Антона, щоб він подумав про подарунок для брата, від вас не дочекаєшся. – не стала заперечувати Лідія Михайлівна. – Ти сама знаєш, як Наді одній важко.

– Мамо, сама Надя так не вважає. Дитину-то навіщо вплутувати? Ти могла мені зателефонувати. Що, втім, було б марною тратою часу. Ми з Олегом і так купили б подарунок Сашкові й без твоїх інтриг. Не смій маніпулювати моїм сином!

За звання інтриганки Лідія Михайлівна серйозно образилася на свою молодшу дочку:

– Якби ти опинилася на  місці сестри, я б теж про вас з Антоном дбала. Твоя сестра постійно лає мене, що я лізу. А я просто хочу допомогу! Виростила, на свою голову …

– Плачеш і жебраєш по родичах – так ти допомагаєш? Мамо, вистачить ганьбити її. У неї все добре. Навіть попри відсутність батька в сім’ї.

– Ти нічого не розумієш! Твоя сестра – мати-одиначка і ми всі повинні їй допомогти! І ти купиш Саші подарунок, зрозуміла?

Розмова з матір’ю далася Вірі нелегко. Мало того, вона практично відбила всі бажання що-небудь купувати Сашкові. І лише заради власного сина, Віра купила племіннику іграшку.

– Навіщо мама постійно лізе? Не розумію. Грошей сестрі й племіннику вистачає. Надя навіть відкладає, хоче квартиру купити. До чого ці постійні прохання зі скаргами про те, як важко Наді живеться? Сестра вже втомилася всім пояснювати, що вони з сином не голодують і не потребують допомоги. А вся наша рідня думає інакше, завдяки мамі. Всі Надю жаліють і несуть, хто що може. Надя злиться, відмовляється приймати ношений одяг на три розміри більше і запрані колготки для сина. На неї ще й ображаються, що їй допомогти хочуть, а вона невдячна. Чому мама не може зрозуміти, що своїми дзвінками вона тільки гірше робить?