Після такої витівки, обурений наречений вирішив не одружуватись

Сергій і Валя знайомі сім років, шість з яких жили разом. І ось нарешті  вирішили вони одружитися. Красивої казки захотілося, з лімузином,  білою сукнею і натовпом гостей. Почали вони активно готуватись до свята.

Довгоочікуваний день Х настав. Щасливий наречений зі свідком і друзями прибув на викуп нареченої. Безглузді й нещадні конкурси були розраховані на всі дев’ять поверхів висотки. Це з треба, щоб батьки нареченої аж на 9 поверсі жили).

І ось, поверсі на п’ятому, як завдання, треба було наповнити таз грошима і дорогими подарунками. Спочатку в таз встав наречений (здавалося б, що може бути дорожче для нареченої).

– «Мало» – почулося з боку майбутньої дружини.

Свідок поклав в таз гроші. А після чергового «мало», зняв з себе годинник (чого не зробиш для одного).

– «Ма-ало …»

Я уточнювала, кричала саме наречена. Для чого їй треба було віджимати у власного мужика все, що можна і чому вона в принципі брала участь у викупі, я так і не зрозуміла. За гаманцями потягнулися друзі. Таз поповнювався.

– «Ма-а-ало» – сказала Валя.

Сергій зітхнув … Хтось ще підкинув грошенят. Її чергове «Ма-а-ало» стало фатальним. Наречений послав її прямо з тазика. Потім узяв його в руки, забрав свідка з друзями, вони сіли в лімузин і поїхали.

Спочатку вони їздили по місту, потім поїхали на оглядову площадку. Палка ковбаси, пляшка горілки, лімузин і друзі. Іноді так мало треба для щастя.

А наречена з тридцятьма гостями вирушила в ресторан. Адже те, що замовлено, має бути з’їдено. Ось вона і їла. Не викидати ж. Хіба мало…

Відтоді вони більше не спілкувалися. Нареченому знайшли нову наречену. А доля нареченої не відома – досі мало їй, або вже вистачило …