Після ТАКОГО подарунка, я навіть не знаю, як з нею далі спілкуватись

Буквально за місяць до моїх  25-ти, ми з чоловіком стали щасливими володарями просторої чотирьох кімнатної квартири та нещасними платниками іпотеки. Всі наші гроші пішли на перший внесок.

До цього ми орендували квартиру, тому з меблів у нас тільки кухонний стіл, маленький комод і великий надувний матрац, що лежить посеред спальні. Меблі в кухню ми вже замовили, але чекати 2 місяці. Наша злиденна обстановка анітрохи нас не напружувала – зате своє, чи не знімне, а меблі і техніка – справа наживна, з часом на все заробимо.

Зате маму чоловіка, Валентину Іванівну, умови життя сина просто шокували. Вона, прибувши з ревізією до нас додому відразу після покупки квартири, винесла вердикт:

– Тут жити не можна!

Вона спробувала заманити чоловіка пожити у себе, поки я, живучи серед голих стін, не куплю всі меблі та техніку, необхідну для комфортного життя її синочка. Чоловік на заяву матері тільки закотив очі та радісно гепнувся на надувний матрац:

– Мамо, тут є найголовніше – ліжко і дружина під боком!

– Я обов’язково вам допоможу! – сказала Валентина Іванівна і покинула нашу квартиру.

Тиждень тому свекруха зателефонувала і попросила приїхати до неї, щоб допомогти зробити перестановку. Ми з чоловіком стрибнули в машину і вже через 20 хвилин були біля її будинку. Чоловік тягав ліжко і шафи годин п’ять, переставляючи їх з місця на місце – Валентина Іванівна ніяк не могла визначитися, чого ж їй хочеться. Коли черговий варіант розміщення меблів свекруху влаштував, вона напоїла нас чаєм, вручила мішок зі сміттям і випровадила геть:

– Все одно повз смітники поїдете, викинете, а то я не донесу – важкий занадто.

Ми попрощалися зі свекрухою і втраченим вихідним і рушили в дорогу, не забувши заїхати на смітник, щоб позбутися від смердючого мішка. Посміятися на тему «а чи не стали ми співучасниками злочину, позбавляючись від свекрушиного недруга, упакованого в мішок», ми успішно викинули наш смердючий вантаж. Поруч зі смітником стояв диван, синій, з потертою і дірявою оббивкою. Чоловік мрійливо зітхнув:

– Скоро й у нас такий диван буде, не все на матраці спати! – і чоловік потрапив пальцем в небо.

Гостей, запрошених на мій перший день народження у власному житлі, ми попередили заздалегідь, що наше непросте становище, вечірка буде в стилі мінімалізму: сидіти будемо на підлозі навколо імпровізованого столика, зробленого з підставки для ноутбука шляхом накладання на неї шматка фанери, покритого скатертиною, а їсти будемо суші та піцу,  адже приготувати щось самостійно ще немає можливості.

У самий розпал веселощів, чоловік, курив на балконі, він відкрив двері й, сміючись, сказав:

– Каріна, дивись: там вантажники диван той, ну пам’ятаєш – зі смітника, до нас в під’їзд заносять. Хто ж на нього зазіхнув? Начебто, сусіди все такі пристойні люди. Коли через 10 хвилин пролунав дзвінок у двері, я вже знала, кого там побачу.

У під’їзді, на вищезгаданому дивані, перев’язаному бантиком, сиділа Валентина Іванівна. Вона єхидно посміхалася. Оглянувши наші з чоловіком здивовані обличчя, вона встала і заявила:

– Ось, Каріна, подарунок тобі, з днем ​​народження! Я ж обіцяла, що вам допоможу. Заносьте! – скомандувала вона вантажникам.

– І Вам доброго дня, Валентино Іванівно. – привіталася я.

Я прекрасно знаю, що дарованому коню в зуби не дивляться, але все одно, критично оглянула подарунок свекрухи: на стародавньому синьому дивані красувалися зелені латки на місцях дір і сильних потертостей.

– А що ж собі таку красу не залишили? – поцікавилася я.

– Ну ти що, дорогенька, як я можу? М’якенький, ручна робота. – на цих словах ми з чоловіком аж хрюкнули.

– Хлопці, заносьте, чого стоїмо?

Один з вантажників чухає руку. Другий, дивлячись на першого, почав оглядати диван. З криками:

– Так тут клопи! Терміново тачку рятувати! У нас два переїзди сьогодні! – вантажники втекли.

– Як клопи? Звідки клопи? Не може бути! – заохала свекруха.

– Ой, я забула чайник вимкнути! Побіжу, поки не пізно. – почала відмазуватися свекруха.

– Мамо, а диван? – запитав чоловік.

– А що диван? Диван належить твоїй дружині, значить і клопи – Каріни. Прощай! – свекруха швидко побігла сходами.

Диван потягли на смітник два гуляючі повз будинок алкоголіки, всього за сто грн.

Ось, через півтора місяця у свекрухи день народження, тепер уже ми з чоловіком думаємо, що ж їй подарувати?