Після стількох років, свекруха повернулася у свою квартирну, а я не знаю, як жити далі…

Я заміжня вже 19 років. Ще перед нашим весіллям свекруха Алла Миколаївна нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село за 40 км, а нам в місті залишають «у вічне користування» свою трикімнатну квартиру.

Ми були дуже щасливі та вдячні.Було чудово жити окремо від усіх. Свекруха з квартири не виписувалася і на нас не переоформляла нічого. Нас з чоловіком тоді це не бентежило. Ми намагалися часто приїжджати з дітьми в село, працювали там від щирого серця. Косили сіно, варили різне варення, робили консервації,  все це було нам тільки в задоволення.

Мене радували прекрасні відносини зі свекрухою і свекром. Вони нас і онуків не ображали, ми везли в місто домашні продукти, а двоє наших хлопчаків все літо гостювали у бабусі з дідусем і були для них головними помічниками.

У міській квартирі я була повноправною господинею, всюди встановлено мій порядок, якого дотримуються всі мої чоловіки. Я з  закритими очима знаю, де що у мене лежить. Але мій порядок звалився в один день, коли в нашій квартирі з’явилася її законна власниця.

Алла Миколаївна три роки тому стала вдовою. Спочатку вона збиралася так і жити в селі та всіляко нас переконувала, що в задушливе і брудне місто не хоче, просила тільки нас частіше приїжджати до неї. Ми так і робили. Але одного разу вночі до неї забралися злодії та вкрали всіх курей, вона побоялася навіть вийти з дому. Вранці вона сказала по телефону, що переїжджає до нас в місто, без мужика в селі жити стало страшно.

І ось у квартирі дві господині зі своїми правилами та уявленнями. Ми потіснились і звільнили кімнату для Алли Миколаївни, але це не найстрашніше. На кухні була зроблена перестановка, мене, дорослу жінку, свекруха стала вчити всьому, як пекти млинці, чистити плиту, чим годувати чоловіка, що прати в машинці, а що ні і т.д. Вона навіть затіяла ремонт в коридорі, оскільки їй не подобаються наші шпалери та меблі.

Мене від усього цього аж викручує. Я стримую себе, але не знаю чи надовго мене вистачить. Одного разу я намагалася протистояти змінам у квартирі, на що мені було запропоновано виїхати в сільський будинок, вона там пожила, тепер хоче у своїй квартирі пожити.

Мій чоловік навіть вхопився за цю ідею, зупинило те, що там немає роботи, а жити своїм господарством справа не надійна. Якщо продати будинок, то навіть на малесеньку однокімнатну квартирку на окраїні не вистачить.

Зараз я дуже шкодую, що за всі ці роки ми не накопичили грошей на свою квартиру, а витрачали все. Тепер би не мучилися пристосовуючись одне до одного.