Після розлучення невістка не підпускає до внука…

Коли її син одружитися зібрався, Марія Михайлівна була дуже щаслива. Давно пора, вже двадцять вісім стукнуло, він все вибирає. Всі її ровесниці вже з внуками сидять.

Дівчину сина Марія Михайлівна прийняла без розмов, полюбила, як рідну. Та і як не полюбити, розумниця, красуня, на лікаря вчиться, відразу жити вони разом з Олегом стали, в її квартирі. Не відпустила вона їх від себе, чого дарма гроші витрачати, квартира велика, всім місця вистачить і Марії Михайлівні, веселіше.

Наречену звали Діана,  вся вона така мила, ніколи не суперечить, в усьому допомагає, готує смачно і з задоволенням. Свекруха з появою невістки забула, коли й на кухні була, все Діана робить, і в будинку чистота і порядок, і син обласканий і доглянутий. А Діана Марії Михайлівні все говорить:

– Ви краще відпочивайте побільше, набігалися вже, за все життя.

І то правда, набігалася. Марія Михайлівна була незамінним працівником, все життя пропрацювала акушером – гінекологом в місцевому пологовому будинку і поки чужих дітей приймала, трохи свою сім’ю не втратила. Чоловік чекав, чекав, коли ж вона згадає про нього, та ледь до іншої не пішов, добре вона вчасно помітила це і завагітніла. Так ось у тридцять чотири роки син Олег народився. Чоловік, звісно, через п’ять років все-таки пішов, навіть дитина його не зупинила, а Марія Михайлівна зітхнула з полегшенням, назад склеїти сім’ю не вийшло, а терпіти його походи наліво, вона не мала наміру. Вона не вимагала від нього нічого, сама справлялася, тільки працювати стала ще більше. Так син рано став самостійним, сам школу закінчив, сам вступив до медичного, він завжди захоплювався маминою роботою і теж захотів стати лікарем.

А потім ось Діану зустрів, на практиці у нього була в лікарні, так і закохалися, весілля зіграли, мама щаслива була, у сина дружина така хороша, пощастило йому. Через рік Діана сина народила, бабуся на пенсію вийшла заради такого випадку, з внуком сиділа, поки невістка навчання закінчувала. Бабуся ж в садок повела, і на лікарняних сиділа, відпустивши Діану на роботу. Загалом, все було добре в їх дружній родині.

Що потім сталося, Марія Михайлівна толком не зрозуміла, тільки розбіглися молоді. Діана забрала  дитину, поїхала на знімну квартиру, нічого не слухаючи та не пояснюючи. Тільки потім син зізнався, покаявся, що був гріх з його боку, захопився молодою медсестричкою, а та Діані сама все розповіла, мабуть, сильно захотіла в їх сім’ю влізти та молодого лікаря на собі женити. Мама нічого не сказала, тільки подумала, “Яблучко від яблуньки, далеко не падає …, хоч і виховувала його одна, а гени нікуди не дінеш.”

А Діана розумна була, не пробачила, тут же розлучення, аліменти й так образилася на чоловіка, що і свекрусі внука не давала. Дуже Марія Михайлівна по внукові сумувала, їздила до них, подарунки привозила, поговорити хотіла, не за сина просила, за себе, вона-то все одно бабусею залишилася, все дарма, не пустила колишня невістка її до внука, ось тобі й добрі стосунки, ось тобі й жили чудово.

А син цю медсестричку в дім привів, залетіла вона швидко, постаралася. Марія Михайлівна її заздалегідь ненавидить, зруйнувала таку гарну сім’ю, адже не любить син її, відразу видно, а діватися нікуди, хто ж захоче такої слави на роботі, що дитину зробив і кинув. Та й нова невістка не рівня Діані, та ще стерво, не поладили вони одразу. При синові  мила дівчинка, вся така біла і пухнаста, а за спиною шипить, – скоро ти здохнеш вже, карга стара …

Ось і живуть тепер маються, і син і дружина його, і мати, яка такого ставлення зроду не бачила, і дитина ця майбутня нікому не потрібна, і нічого не виправити вже.

Ось так в житті буває. Так що невістка невістці не рівня, не завжди свекруха винна.