Пішов на корпоратив без дружини і зрозумів, як ж мені все-таки з нею пощастило

– Не хочу я одягати цей костюм, він мені тисне! І краватка до нього безглузда! І взагалі, що ти постійно вказуєш, що робити? “Одягни, Вова, це! Не роби це! Пішли додому”! Як ти мене дістала! – бурчав Вова на дружину, яка допомагала йому збиратися на день народження начальника.

Вона з ним не йшла, бо чого вона Вові знову вказуватиме? Він їй сказав, що на день народження шеф покликав лише працівників. Набрихав, звичайно, але може ж зрештою чоловік взяти і розслабитися?

Люда чоловікові не повірила, але напрошуватись не стала. Вона поправила краватку, спіймала на собі його невдоволений погляд, але все одно дала останнє побажання – додому прийти раніше, завтра у них плани.

Вова закотив очі, цокнув язиком і вийшов із квартири ходою дуже втомленої людини. Але сходами спускався мало не стрибаючи, йому хотілося якнайшвидше опинитися в ресторані і сьорбнути довгоочікуваної свободи.

У ресторані було багато гостей, частину з яких не знав Вова, але траплялися і знайомі особи. Але Вові не пощастило, навпроти нього сидів якийсь незнайомий сухопарий чоловік, а поряд із ним сиділа могутня жінка, немов генерал. Вова міг присягнутися, що він навіть вуса в неї розгледів.

Вова вирішив познайомитися з сусідами і простяг руку сухопарому, який смикнувся її потиснути, але тут дама легенько стукнула руку Вови ложкою.

– Сергій Платонович не жме руки, це негігієнічно, – сказала вона, після чого представилася. – Я Тетяна Вікторівна, дружина Сергія Платоновича.

Вова зніяковів, сказав “Вітаю” і постарався навіть не дивитися на сусіда та його дружину. Сергій Платонович з сумним поглядом дивився кудись у далечінь.

Ось усі гості розсілися за столами і почали звучати тости на честь іменинника. Вова наповнив свою чарку, потягнувся було налити і сусідові навпроти, помітивши зацікавленість у його очах, але Тетяна Вікторівна не спала.

– Чоловікові не можна спиртне, у нього хвора печінка, – пояснила вона, спритно підставляючи під розлив свою чарку. Інтерес в очах її чоловіка відразу згас.

З боку Тетяни Вікторівни тільки й чулося “чоловікові це не їсть, у нього шлунок, це не п’є, у нього нирки, це теж йому не можна, і так холестерин зашкалює”. Сергій Платонович сумно жував схвалений дружиною огірок і намагався не дивитись у тарілку дружини.

А сама жінка пила і їла все без розбору, вона почала включатися в розмову з сусідами по столу, незважаючи на свого Сергія Платоновича. Той навіть розхоробився і встиг з’їсти кілька шматочків ковбаси, але на цьому його обжерливість скінчилась. Дружина відчула недобре, поцілувала чоловіка в губи, посмакувала, а потім вибухнула тирадою.

– Ну, що ти за людина така! Я ж дбаю про твоє здоров’я, щоб у тебе нічого не боліло, а ти потай від мене ковбасу їж, та ще й копчену! Ні, ти мене просто дивуєш! Ходімо додому, тобі треба виміряти тиск, – схлипнула вона, хвацько залила в себе чергову чарку і потягла чоловіка, що не чинив опір, геть із зали.

“Цікаво, а він у неї взагалі говорить”, – думав про себе Вова, проводжаючи пару поглядом. Іноді йому здавалося, що Тетяна Вікторівна тягне чоловіка як повітряну кульку, і той навіть не торкається ногами землі.

Побачене справило на Вову дуже сильне враження. Настрою продовжувати гостину не було і він збирався додому. Його рання поява здивувала дружину, яка явно не чекала його раніше півночі.

– Яка ж ти в мене чудова жінка, Людочко! Як мені з тобою пощастило, – прошепотів Вова і обійняв дружину. Перед його внутрішнім поглядом все ще стояла картина, як Тетяна Вікторівна несла свого чоловіка, що “проштрафився”, з банкету. І Вова обняв дружину ще сильніше.