Пішли на поступки і стали ворогами для всіх

Ми з чоловіком одружені вже 15 років, в нас двоє дітей. Працюємо ми вдвох, заробляємо дуже добре. Кілька років тому ми здійснили свою давню мрію і купили дачу в селі за 15 км від нашого міста.

Минулого року ми на місці старого дерев’яного звели новий кам’яний двоповерховий будинок з верандою. Будинок вийшов не дуже великий, але затишний і з красивим фасадом. Не забули й про город. При будівництві нового дому, його перенесли на середину ділянки, а навколо вирішили зробити газони з квітами. Зараз, коли будинок побудований, прилеглий газон засіяний квітами, а на самій ділянці з’явився ландшафтний дизайн. Я вважаю що вся робота з удобрення, копання, обробки від бур’янів і подальше викопування картоплі не варта того, щоб на це витрачати багато часу. Та й не їмо ми її. Посадили тільки помідори в теплиці. Нам вистачає. А на дачі ми хочемо відпочивати.

Минулої весни на ділянці де фасад будинку поставили новий прозорий паркан з декоративною хвірткою для гарного зовнішнього інтер’єру, а у дворі звели новий дитячий майданчик для двох наших дітей, щоб вони могли там грати. Це зручно. Поки ми сидимо в альтанці, діти кататимуться на гойдалки, з гірки або сидять в будиночку. Їм одне задоволення. Так ось. Коли з’явився майданчик, всі сусіди стали проявляти до нас увагу.

Першою підійшла сусідка з сусідньої ділянки та попросила дозволу, щоб її діти прийшли до нас теж пограти на дитячому майданчику. Ми не відмовили. Потім прийшла інша сусідка з аналогічним проханням. Ми теж не відмовили. Спочатку діти поводилися нормально, але, поступово, почали сильно пустувати: бігали по газону, топтали квіти. Сусіди на наші прохання поговорити з дітьми не реагували.

Останньою краплею мого терпіння стало те, коли один з чужих дітей штовхнув мого сина, бо він заважав йому кататися з гірки. Після цього я на всіх накричала і вигнала чужих дітей з моєї ділянки. На дачу ми приїжджаємо тільки на вихідні, і то не завжди, тому іноді будинок може не один тиждень стояти сам.

На дачу ми приїхали тільки через 2 тижні після того інциденту з дітьми й побачили таку картину: хвіртка зламана, на ділянці газон і квіти затоптані, майданчик стоїть, але деякі деталі обшарпані та пошкоджені. Виявилося, що сусіди зламали нашу хвіртку, щоб їхні діти ходили до нас гратися на дитячому майданчику.

Ми, звісно, викликали дільничного, але це особливо не допомогло, тому що ніхто не зізнається хто зламав хвіртку, та й складу злочину немає. Нічого ж не вкрали. Ось тепер ми для сусідів міські жлоби, не даємо їхнім діткам покататися на гірках. Так нас і називали.

А я переживаю за будинок. Вже вирішили поставити сигналізацію і камери спостереження. А у двір запустити сторожову вівчарку, так на всякий випадок.

Ось чому люди такі? Коли їм йдеш на зустріч, намагаєшся якось допомогти, у відповідь отримуєш тільки хамство і збитки? Для себе я вкотре переконуюся, що не дарма говорить така приказка: «Не роби добра, не отримаєш і зла».