Перестала подругу кликати у гості – чим не пригощу, їй все не подобається!
Я вважаю так – якщо тебе образив хтось, то ти цьому кривднику все в обличчя скажи і йому нерви тріпоть, а не близьким людям! Але в житті зазвичай буває так, що скривджені зриваються на тих, хто до їхніх проблем навіть не має відношення!
Ось у мене є подруга Тамара. Ми товаришуємо вже понад тридцять років. Мого чоловіка вже немає, а у Томи чоловік живий і здоровий. Та ще й настільки здоров’я вистачає, що іноді руку на неї піднімає.
Олексій Петрович замолоду важким характером славився, а ближчим у 70-ти роках зовсім дурити став.
Ну, от я і почала частіше звати Тамару у гості. Я ж розумію, що їй від чоловіка кудись піти хочеться на весь день, але потрібен привід. А до мене він її завжди відпустить без проблем.
До приходу подружки, ясна річ, щось спечу чи приготую – чого ж так просто сидіти? Краще попити чаю або навіть по чарці пропустити.
Тиждень тому ось капусту тушила. Знаю, що Тома любить капусту в будь-якому вигляді – вона була молодша, так половину сковорідки могла в мене з’їсти в один присід!
Подруга приїхала, скривилася і з порога питає:
– Ой, що за запах у тебе такий?
– Капусту натушила із сосисками, як ти любиш. А що – добрий запах, – відповіла я.
– Ой, Зіна, ну це коли було? Я вже не їм її давно і не готую, – відповіла Тома.
– Здрастуйте, а я це звідки повинна знати? І давно у тебе так смаки змінилися? – вирішила уточнити я.
– Ну Олексій ніколи її не любив, а зараз взагалі запах не переносить. І я її теж їсти перестала. Перестала подобатися, – знизала плечима Тома.
– І що ж тепер – викидати? Ну, пий он тоді чай із бутербродом чи цукерками. Більше нічого не готувала, – буркнула я, накладаючи капусти.
– Ну гаразд, поклади вже трохи. Спробую через силу, – змилостивилася приятелька.
Подачку вона мені зробила, подивіться на неї! Але я скандал роздмухувати не стала, їй удома і так скандалів вистачає.
А сьогодні, знаючи, що приїде Тома, я затіяла ватрушки. Сир навіть купила спеціально сільський – посолодший і пожирніший.
Ватрушки вийшли рум’яні, пишні. Я не витримала і кілька штук з’їла з молоком, поки подругу чекала. Вона з’явилася у поганому настрої, як завжди.
– А я вже чекаю на тебе – ватрушек напекла, – посміхнулася я.
– Ну, давай свої ватрушки, – невесело погодилася Тома.
Я налила їй чаю і посунула блюдо з випічкою ближче.
Тамара уважно оглянула блюдо, обрала ватрушку з рум’яними бочками і відкусила шматочок.
– Ой… А що це сир кислить… І тісто наче сире трохи, – видала мені ця нахабниця.
Я мовчки встала, забрала блюдо та поставила подалі на холодильник.
– Ти чого? – Запитала Тамара.
– А нічого. Ватрушки ж не сподобалися, чого ж ти сидітимеш і давитимешся? Пий геть чай просто, – холодно відповіла я.
Подруга поставила чашку на стіл і сказала:
– Ну, якщо мене тут так зустрічають…
І тут я вже не витримала і вибухнула:
– Як тебе тут зустрічають? З душею? Пританцьовую перед тобою тут щоразу. Мені зайнятися, чи більше нічим? А ти приїжджаєш, зриваєш на мені зло за свого Олексія. Їдь назад і з ним так поговори!
– Це тут взагалі ні до чого! Олексія ще згадала. Що ж мені, мовчати, якщо ти готувати не вмієш? – з сарказмом спитала Тома.
– Раніше вміла, а зараз ось різко розучилася? Та перестань. Просто тобі хочеться покапризувати, як маленькій, бо вдома так Олексій поводиться. Ось і тобі в помсту треба на чужих нервах пограти! Може, ти це навіть не спеціально робиш, тільки терпіти я все одно не буду – підсумувала я.
– А я думала, що ти мені подруга, Зіна, – з образою висловила Тамара.
– Була подругою, поки ти поводитися ось так не стала, – відповіла я.
Тамара встала, відсунула чашку, зібралася та пішла. І ось уже кілька днів не дзвонить. Та й нехай! Що я, бігатиму за нею буду?
А я до неї з усією душею – ось тобі, люба подруго, ватрушки, печиво, а у відповідь тільки злість і агресія. Нехай посидить там зі своїм Льошенькою. Подивлюсь, наскільки її вистачить! Він як зірветься вкотре – одразу згадає і капусту мою, і випічку. Хто ще прийме її зі скаргами та поспівчує?