Павло вже йшов з сімʼї і повертався. І ось вирішив знову йти, так ще й техніку з собою прихопив, навіть компʼютер і телевізор, де його дітки мультики дивилися, з собою прихопив. Яке ж було здивування дружини, коли за два дні до Нового Року, він стояв на порозі квартири

Павло швидко збирав свої речі. Він хотів встигнути піти з дому, доки не повернулася дружина з роботи. Він розумів, що дружині треба пояснити причину, але не знав, як сказати про це.

Павло взяв аркуш паперу та написав: “Я…”. Він хотів написати, що покохав іншу, але не наважився. Потім хотів написати, що просто йде, що вирішив розлучитися, що має право на щастя та на особисте життя. Але нічого так і не зміг написати. І написав просто, лаконічно: “Я пішов, прощавай”. При цьому забравши телевізор, компʼютер, навіть мультиварку.

Діана прийшла з роботи і одразу все зрозуміла. Знову втік та ще й забрав техніку, яку купляли за його гроші. Підло, боягузливо, поки її не було вдома. Як десять років тому. Тоді вона була у декретній відпустці з другим сином і Паші стало не вистачати уваги та турботи дружини. Тож увагу та турботу він знайшов у Аліни, подруги Діани.

Павло пішов тоді також по-тихому, коли вона була у поліклініці із сином. На той раз Діана не знаходила собі місця і ревіла майже місяць. Потім біль почав притуплятись і через півроку Павло знову з’явився у дверях її квартири. Каявся, плакав, клявся у вічному коханні і просив почати все спочатку. Діана вибачила тоді, бо важко їй було без нього, та ще й з маленькою дитиною.

Діана, дивлячись на порожні полиці, де раніше лежали його речі, відчула дежавю. “Так уже було” – промайнуло в неї в голові. Тільки плакати цього разу не хотілося. І образи також не було.

А було відчуття, що все стало на свої місця. І було відчуття, що вона не втратила частини себе, як минулого разу, а позбулася зайвого, що не давало їй спокою. Діана спокійно вимила і заповнила порожні полиці речами.

Увечері, коли діти прийшли з тренування, вона сказала:

– Тато більше з нами не живе. Але ви в мене дорослі, розумні хлопчики, всі разом ми впораємося.

– А він назавжди пішов чи знову повернеться? – Запитав старший син Максим.

– Назавжди, – спокійно відповіла Діана.

– А куди він пішов? Чому пішов? Він нас більше не любить? – питав молодший Микита.

– Не знаю, – чесно відповіла Діана. – Просто пішов.

Благо, діти ще не все розуміли, відсутність компʼютера та телевізора їх більше засмутило ніж відсутність батька.

Діана не стала відкладати і наступного ж дня подала на розлучення та на аліменти. Почалося нове життя у їхній маленькій сімʼї. Діана працювала, хлопці навчалися, ходили на тренування, допомагали по дому. І якось увечері Максим сказав мамі:

– А ти знаєш, без батька ми навіть краще стали жити. Спокійніше.

– Ти маєш рацію, синочку, – погодилася з ним Діана, – краще і спокійніше.

Вони ще довго говорили про школу та домашні справи, про плани на Новий рік та взагалі на майбутнє. Нарешті у сім’ї настало умиротворення.

Але за два дні після Нового року на порозі стояв Павло. Так само, як десять років тому. Він знову каявся, казав, що біс поплутав, вибачався.

– Почнемо все спочатку, – просив Паша. – Адже ми стільки разом пережили… ми ж з усім упоралися…

Діана з ворожістю дивилася на на колишнього чоловіка і не розуміла, як можна після всього, що він зробив, знову прийти до неї.

– Давай забудемо це непорозуміння, – умовляв він. – Ну, всі помиляються. І я помилився. Ну, давай почнемо все спочатку.

– Почати спочатку? – розлютилася Діана. – лише з якого початку ти хочеш почати? Спершу, коли ми познайомилися і в нас ще не було дітей? Тоді куди ми дінемо наших синів?

Або з того початку, коли ти пішов до моєї подруги? А може, з того початку, коли ти почав влаштовувати скандали? Чи з того початку, коли ти, як щур, пішов із дому, коли я була на роботі? Ти поясни з якого початку ти хочеш почати?

– Ну, що ти починаєш? – покаянно сказав Павло. – Почнемо все з того моменту, коли ми були щасливі. Давай забудемо все погане, що між нами було і почнемо нове життя.

– Навіщо? – Запитала його Діана. – Щоб дати тобі ще шанс на підлячі вчинки? Ну ні, більше тебе в моєму житті не буде. І нове життя я вже розпочала, тільки без тебе. Прощай.

– Ти ще пошкодуєш, що відмовилася, – крізь зуби відповів Павло і пішов геть.

– Я вже пошкодувала, що тоді погодилася, – услід йому сказала Діана і зачинила двері.

Павло ще кілька разів приходив у “веселому” вигляді, але щоразу отримував відсіч за свій натиск. А Діана із синами чудово і без нього живуть. І ні про що вона не пошкодувала.