Отримав спадщину і про мене згадала мама…

З дому я пішов, як тільки досяг повноліття. Нічого хорошого  у себе вдома не бачив. Крім мене у матері ще була сестра. Батько покинув нас дуже давно, ми навіть його толком і не пам’ятали.

Мама виховувала нас одна. І не сказати, щоб вона була погана мати, але я був у неї просто додатком до старшої сестри. Вона у матері улюбленицею була, все краще їй, а на мене практично ніколи не звертала уваги.  Моя роль в сім’ї була тільки принеси подай, в решту часу ж практично був невидимкою.

Дочекався вісімнадцятиріччя, я поїхав до столиці. Не сказати, що спочатку все складалося гладко, але я спершу училище закінчив, в гуртожитку жити довелося, недоїдав, активно підробляв. Потім і інститут закінчив.

За вісім прожитих в столиці років багато чого довелося побачити, але це окрема історія. Після закінчення інституту, знайшов непогану роботу і зміг вже знімати житло.  Пробував дзвонити додому кілька разів, говорив, що зі мною все нормально, але мамі та сестрі це було мало цікаво. Неохоче говорили, що їм ніколи, все в справах. Ну раз ніколи, я особливо й не наполягав. Потихеньку моє життя починала набувати якийсь сенс. З’явилися приятелі, почало налагоджуватися особисте життя.

Але одного разу в житті круто пощастило. Одна подія, яке звалилося на мене немов сніг на голову, взагалі в корені змінила моє життя. Несподівано мені подзвонив нотаріус і повідомив мені, що на мене написано заповіт на якийсь будинок. Будинок мені залишив мій дідусь по лінії батька, якого я практично і не пам’ятав. А про існування дідуся взагалі навіть не здогадувався. А практично з неба раптом якусь спадщину.

Навіть не припускаю чому він обрав мене як спадкоємця? Адже я не єдиний в родині? Для мене це так і залишиться загадкою, яку дідусь забрав з собою. Проте, факт залишився фактом, за заповітом я був єдиним спадкоємцем. Під’їхав перевірив – все точно. За заповітом рідного, але абсолютно незнайомого мені діда, я дійсно ставав володарем будиночка під Києвом. Звичайно будиночок був старим і сам по собі цінності не становив, але ось ділянку з огляду на близькість до столиці коштувала дуже пристойних грошей.

Через деякий проміжок часу пролунав дзвінок від матері, яка якимось дивним чином дізналася про існування заповіту. Швидше за все нотаріус, коли шукав мене, написав лист на мою стару адресу проживання. Мама почала голосити на тему – як їм потрібні гроші. Адже старша сестричка за час моєї відсутності встигла вискочити заміж і наплодити трьох дітей. А ось з житлом у них не склалося. Проживали в однокімнатній квартирі. Правда у матері була своя невелика квартирка.

Мені практично відразу було запропоновано продати  будинок, а на виручені  гроші придбати трикімнатну квартиру в провінції для сімейки сестри. І все це пропонувалося мені – тому, для кого навіть час не знаходилося поговорити по телефону.

Мама як завжди збиралася ощасливити сестричку, а мене знову не брати до уваги. Стільки років їм було зовсім не цікаво, – де я, що зі мною? Але як тільки мене відвідала удача, я відразу перестав бути для них невидимкою. Адже у мене з’явилося чим поживитися.

На всі ці нескромні пропозиції відповів категоричною відмовою. Навіщо мені родичі для яких я був просто порожнім місцем?

Вступивши у спадок через деякий час продав будиночок. Вистачило на будівництво гарного будинку в провінції та відкриття власного бізнесу. Після декількох спроб сісти до мене на шию та усвідомлення факту неможливості даного діяння, мої родичі зникли з горизонту і більше не турбують. Тепер є і власне житло і нормальне людське життя.