– От не стане, то і їдьте куди хочете – мама переїхала в квартиру до мене з донькою і перетворила моє життя на суцільний кошмар. А тепер ще й ультиматуми почала виставляти, щоб ми не переїжджали від неї

Я одружена вже п’ятнадцять років. Нашій дочці незабаром виповниться тринадцять. З чоловіком у нас стосунки завжди були добрі. Ми намагалися всі ці роки підтримувати одне одного у всьому. Він – моя справжня опора у житті.

Але два роки тому наша сім’я зіткнулася із сильним потрясінням. Чоловік втратив роботу і довго не міг знайти нічого придатного. Один приятель запропонував чоловікові спробувати їздити на заробітки до столиці. Він уже кілька років так працював, обіцяв допомогти.

Гроші платили більш ніж гідні. Та й живемо ми у невеликому містечку. А там у великому місті були реальні перспективи. Ми поговорили з чоловіком, разом все зважили. Вирішили, що якщо у чоловіка все вийде і робота його влаштує, треба переїжджати всім разом.

Дочка підросте, а там перспектив для її навчання та розвитку значно більше, ніж у нашому містечку. Та й у мене, поклавши руку на серце, робота вже давно не викликає нічого, крім роздратування. Я вже давно подумувала з неї піти, але часи були для сім’ї непрості. А якщо переїдемо, то можна пошукати щось нове.

Чоловік поїхав, а ми лишилися жити з донькою вдвох. Тут мене з усіх боків почала обробляти моя мама Вона вже у поважному віці, їй зараз сімдесят два. Мама стала дуже наполегливо пропонувати нам жити разом. Наполягала на тому, що їй уже важко і зі здоров’ям не все гаразд.

У мами дуже поганий характер. І я це знаю все своє життя. До старості вона примудрилася посваритися з усіма родичами та приятельками. Звісно, ​​тепер їй нудно! Вона майже припинила спілкування з сестрами, єдина подруга теж недавно обірвала всі зв’язки з нею.

Але ж це моя мама! До того ж я думала, що це все тимчасово. І я погодилась. Мама переїхала жити до нас. А свою квартиру вона почала здавати.

Тепер мама робить із себе тяжкохвору людину. Вона не робить вдома абсолютно нічого. Звичайно, у її віці є певні хвороби, але аж ніяк не такі серйозні та страшні, як вона це виставляє.

І ось тепер чоловік кличе нас із донькою до себе. Ми хочемо продати нашу квартиру та переїхати жити до міста, де працює чоловік уже на постійній основі. Але моя мама категорично проти цього. Вона за два роки, певне, дуже звикла до того, що я все за неї роблю. Адже перу, готую, прибираю, ходжу за продуктами лише я.

Нещодавно ми поїхали з донькою до батька в гості. До цього зазвичай він до нас їздив на вихідні, а тут вирішили. Чоловік зараз винаймає квартиру один, тож була можливість залишитися у нього на кілька днів.

Мама весь цей час жила сама. Продукти у неї були. Та й вона не настільки старенька, як намагається здаватися. До того ж, з грошима у неї проблем немає точно. Вона може дозволити купити собі все, що їй заманеться.

Нас не було п’ять днів. За цей час мама зламала вхідні двері, відламала стійку від душу, відірвала ручки у кухонної шафки, випадково розлила мої дорогі парфуми і ще купу всього по дрібниці. Думаю, що ми з дочкою ще не всі помітили.

Я не знаю, як це все сталося: випадково чи спеціально. Зрозуміло, що мама все спихає на свій вік. Навіть якщо вона щось і зробила навмисне, вона в цьому ніколи не зізнається.

Коли ми повернулися, мама почала розповідати, як вона страждала всі ці п’ять днів і просити, щоб ми не виїжджали. Тепер вона намагається переконати мене, що ми повинні дочекатися, поки вона не піде на той світ, а до цього часу відкласти наш переїзд. Та й каже: от не стане – їдьте куди хочете.

А я від усього так втомилася! Від роботи, від такого життя та від мами теж. До того ж я дуже сумую за чоловіком, та й дочка сумує за батьком.

У мене відчуття, ніби моє життя минає, поки я тут сиджу і доглядаю свою матір.