Ось коли я житиму на ваші гроші, тоді і вказуватимете мені, на що витрачати і на чому економити

Валентина смажила картоплю, коли за спиною почула голос свекрухи:

– Валічка, ти багато олії ллєш на сковорідку, треба економнішою бути.

Валентина обернулася і відповіла:

– Так смачніше виходить.

– Звичайно, так смачніше виходить, – погодилася свекруха, – тільки економнішою треба бути.

Валентина знизала плечима. Вона не розуміла, навіщо економити і їсти несмачну їжу, коли можна приготувати смачно та отримати від їжі задоволення.

– Ну, ми ж не бідуємо, щоб на їжі економити, – відповіла їй Валентина.

– Це зараз ви не бідуєте, але якщо ти будеш так марнотратно ставитись до грошей, то ви швидко збіднішаєте.

Валентина закотила очі. Маргарита Степанівна жила в них лише тиждень, але їй уже хотілося виставити за двері не тільки її, а й її сина, тобто свого чоловіка.

Валентина із Сергієм розписалися місяць тому. Сергій, як і вона, приїхав у місто з села. На роботі познайомився з Валею, почалися стосунки і він переїхав жити до її квартири.

Проживши разом близько року, вирішили розписатись. Просто, без урочистої церемонії та бенкету. Розписалися та одразу поїхали відпочивати. За два тижні приїхали, вийшли на роботу і життя потекло в колишньому руслі. Але через тиждень приїхала в гості свекруха і русло змінило течію.

Вона вважала своїм обов’язком вчити молоду невістку правильно господарювати. Усі її вміння зводилося до жорсткої економії у всьому.

Валентина свекруху жаліла, розуміла, що життя в неї пройшло в бідності, грошей не вистачало і вони ледве зводили кінці з кінцями. Але Валя жила інакше. У її сім’ї багато працювали, оскільки в батьків своє господарствоі і їжі в будинку завжди було достатньо. Потім Валя поїхала до міста, а брат Ваня залишився з батьками на селі.

– До котлетки булочку ще додай, так більше вийде, – знову почула за спиною Валя, коли збиралася смажити котлети.

– Я вже додала, – відповіла Валя, намагаючись зберегти спокій.

– Валічка, я бачила, – заперечила їй свекруха, – ти мало додала, додай ще.

– Маргарита Степанівно, – зітхнула Валя, – давайте я зараз приготую за своїм рецептом, а іншого разу Ви приготуєте по-своєму.

– Сергію, я так більше не можу, – сказала Валя чоловікові перед сном. – Поговори зі своєю матір’ю, скажи, щоб більше не лізла до мене зі своїми порадами. І взагалі, їй додому не час повертатися?

– Ну просто мама як краще хоче, – спробував заспокоїти Валю Сергій. – Може тобі справді економити більше потрібно?

– Добре, – погодилася з ним Валя. – Я тепер тобі і твоїй мамі котлети робитиму з булочкою, а собі з м’ясом. Мені кілька котлет вистачить, а вам я зроблю їх багато, щоб ви наїлися.

– Ну чому ти одразу так? – Ображено сказав Сергій. – Я ж просто сказав.

– А що не так? – Посміхнулася Валя. – Хочете економії – ви її отримаєте, але на собі я економити не буду. І поговори з мамою.

– Гаразд, – погодився з нею Сергій.

Наступного дня Валя прийшла з роботи не в настрої. Вона весь день думала про те, що з приїздом Маргарити Степанівни вона перестала бути господаркою у своїй хаті. І що найгірше, її чоловік не робить жодних кроків, щоб змінити ситуацію.

– Валічка, а навіщо тобі стільки туфель? – спитала свекруха, коли Валя прибирала своє в шафу.

– Під одяг та під ситуацію, – втомлено відповіла Валя.

– Валічка, не можна так грошима смітити, – ласкаво, але з докором почала говорити свекруха. – Ти тепер заміжня жінка, треба про сім’ю думати.

– Обов’язково, – крізь зуби відповіла Валя і пішла переодягатися.

– Сергію, поговори з нею, я не можу більше! – благала Валя, коли чоловік прийшов з роботи.

– Гаразд, – знову пообіцяв їй Сергій.

Увечері за вечерею Маргарита Степанівна знову розповідала про те, як важко їй жилося і як важливо економити.

– Валічка, а як твої батьки справлялися у важкі роки? – Запитала вона невістку, чекаючи, що і та почне розповідати “про труднощі і тяготи минулих років”.

– У нас не було важких років, – відповіла Валя. – У нас велике господарство, і ми всі багато працювали.

— Ось тому вони й не навчили тебе заощаджувати, — вигукнула Маргарита Степанівна.

– Ага, – погодилася з нею Валя. – Нас з дитинства вчили: якщо грошей не вистачає, то треба більше працювати і заробляти.

Валя подивилася на Сергія, сподіваючись, що він втрутиться в розмову і зупинить матір. Але Сергій уткнувся у свою тарілку і вдав, що не помічає цієї розмови. Валя розуміла, що вже не в змозі стримуватись.

– Працювати, для того, щоб гроші тринькати? – щиро здивувалася Маргарита Степанівна. – Тебе, Валічкоо, неправильно вчили! Заощаджувати треба, а не витрачати купу грошей на їжу та дорогі шампуні.

– Ось коли я житиму на ваші гроші, – розлютилася Валя. – Тоді й вказуватимете, на що витрачати і на чому економити, а поки що я сама достатньо заробляю, щоб ні в чому собі не відмовляти! І не треба мене вчити злиденному життю!

Слова Валі Маргарита Степанівна розцінила як образу і наступного дня поїхала додому. Валентина вільно зітхнула, а Сергій продовжував вдавати, що нічого не сталося. Життя потихеньку поверталося в колишнє русло. Ось тільки осад залишився.