Ось і в мене чоловік із принца перетворився на чудовисько. Не пройшов випробування декретом, на моє велике розчарування. А як все гарно розпочиналося

З чоловіком ми знайомі вже шість років, з них половину терміну одружені. Різне було у стосунках, але якихось великих косяків, які б змусили мене задуматися про доцільність цього шлюбу, за ним не було.

Я уважно вивчала людину, з якою збиралася побудувати своє майбутнє, за яку вийшла заміж і від якої планувала народжувати дітей.

Одну дитину я все-таки народила, зараз якраз другий рік уже в декреті. І мені зовсім не подобається, як змінився мій чоловік за час декрету. А він змінився сильно. Якщо раніше ми по дому обов’язки якось ділили, то після того, як я вийшла в декрет, чоловік взагалі забув, що означають домашній клопіт.

Побут став виключно моїм обов’язком: адже я цілий день удома. А що мені вдома і без прибирання є чим зайнятися, чоловік у розрахунок приймати відмовляється.

– Погодувала дитину, уклала та йди займайся своїми справами! Він поки що не бігає, нікуди не лізе. У чому проблема я не розумію? – сердиться чоловік.

Я вночі майже не сплю, бо дитина не спить, а чоловікові потрібний відпочинок, тому він до дитини не встає. Мені ж то погодувати, то потримати, то памперс змінити, то просто на руках покачати, бо чомусь плаче.

А якщо треба їхати до поліклініки, то це окремий квест. Там за кілька годин так забігаєшся, що краще вже вагони розвантажувати: це якось простіше.

Я не скажу, що вдома у нас якийсь жах. Я прибираю, я готую: у цьому плані все добре. Просто я роблю це не так часто, як було до пологів.

Вибачте, але щодня намивати підлогу або стояти біля плити я не маю сил. Отака я жахлива дружина. Що вдієш? Не встигаю за паном доглядати.

Наразі почалися проблеми з грошима. Чоловік чомусь вважає, що він дає мені дуже багато грошей на господарство, хоча це не так. Він живе за якимись своїми розцінками, які з реальністю не збігаються.

Я не марнотратка, але так дико економити, щоб тисячі мені вистачило на продукти для нас, на памперси, ліки та одяг для дитини, я не вмію.

Чоловік вважає, що дає мені величезні суми. Вісім тисяч на місяць він вважає за величезну суму. Це враховуючи, що комуналку плачу я, продукти та всяку побутову хімію купую теж я, дитині все купую знову ж таки я. Комуналка у нас виходить майже три тисячі, якщо що.

– Куди ти гроші діваєш? Я скільки не дам – все мало! – лається чоловік і вимагає докладного звіту.

А потім обурюється, що я явно щось не домовляю, бо за його підрахунками грошей має вистачати на все. Не знаю, як він вважає, у мене така математика не сходиться.

Я запропонувала йому чудовий вихід: писатиму йому списком, що і скільки потрібно, а він все це купуватиме і оплачуватиму. Нехай покаже мені майстер-клас, як треба поводитися з грошима.

– А ти не отетеріла? Я працюю взагалі гроші заробляю. Мені тепер ще й займатися покупками? Давай я після роботи ще й забиратися буду? І ночами до дитини вставати? А що ні? – розпсихувався чоловік.

Потім кричав, що я на ньому паразитую, нічого не хочу робити, погана мати та дружина, бо на вісім тисяч на місяць не можу забезпечити нашу сім’ю всім необхідним.

– Толку від тебе тоді? Мені простіше тебе вигнати і няню з домробітницею найняти! – гарчав чоловік.

Ось я помилуюся, як ти всі свої запити помістиш у вісім тисяч. І няню, і хатню робітницю… І хто йому взагалі сказав, що дитина, якщо що, залишиться з ним?

Як хвацько моя роль звелася до няньки та хатньої робітниці, помітили? Я ось вразилася. Я вже не кохана жінка, а просто корисна функція, яка останнім часом збоїть і жере надто багато ресурсів.

Рубати з плеча не буду, подивлюся ще, поспостерігаю. Але мені здається, що з таким ставленням ми далеко не поїдемо.