Олексію надійшло повідомлення з невідомого номера. Після цього він вирішив простежити за дружиною
«Зустрічаємось на нашому місці, — читав Олексій, — в той самий час. Кохаю. Навіки твоя, Світлана. Не забудь взяти із собою Олега та Ігоря».
«Світлана? — думав Олексій. – Хм. Дивно».
Світланою звали дружину Олексія.
«Але від неї це повідомлення? — міркував він. — Або від якоїсь іншої Світлани, яка просто помилилась номером. Що це? Випадкове непорозуміння? Допустимо. Але хіба моя дружина не могла випадково помилитись?
Інше питання: чому повідомлення надійшло з чужого номера? Виходить, що дружина має телефон, про який я не знаю? І цим телефоном вона спілкується з тими, про кого мені знати не потрібно. Хитро. Але скільки мотузці не витися, кінець все одно буде.
Ти припустилася помилки, Світлана. Нехай випадково, але у нечесних дружин саме так і відбувається. Вони проколюються на дрібницях. На дрібницях. Як і ти цього разу. Ненароком відправила повідомлення не за тією адресою. Подумаєш! З ким не буває. Але тепер влипла ти, дівчинко, по-великому. І покарання на тебе чекає суворе.
Розумію, ти забула, хто твій чоловік! Ну то я тобі нагадаю. Прийшов час. Добре, що діти на все літо поїхали до бабусі. Їм не треба бачити драму, яка незабаром розіграється у нашому домі».
Олексій працював слідчим. Займався не дуже важливими справами. Здебільшого дрібні крадіжки. Але роботу свою виконував сумлінно, і відсоток розкриття у нього був вищий за середній по області.
Олексій ще раз прочитав повідомлення.
«Отже, які є версії? – продовжив він свої міркування. – А версія одна. Попереднє розслідування показало, що Світлана мене дурить. А повідомлення надіслала помилково. Не ту кнопку натиснула.
Але як її викрити? Пред’явити їй як доказ цього послання? Не факт, що вона зізнається. Скаже, що це хтось від її імені спеціально послав, щоб пожартувати з мене. З подругою своєю якоюсь домовиться і все. Сухою із води вийде. Подруг у неї багато, і всі безсовісні інтриганки. Під присягою підтвердять будь-що, аби вигородити невірну подругу.
Ні. Тут треба щось хитріше придумати. Інакше правди мені не дізнатись. Світлана, вона так просто не зізнається. До останнього відпиратиметься. Бо знає, що я не пробачу, і пощади їй не буде».
Спочатку Олексій вирішив простежити за дружиною. Поспостерігати за її поведінкою.
«У повідомленні не вказано ні конкретного місця, ні часу зустрічі, — думав він. — І це може статися будь-коли і де завгодно. Задавати їй зараз питання про те, чи збирається вона завтра чи післязавтра кудись, це безглуздо.
Правду все одно не дізнаюсь, а злякати можу. Запідозрить недобре і заляже на дно. Такі, як вона, небезпеку за версту відчувають. І слідкувати за нею не можна. Дружина слідчого одразу стеження помітить. Ось чому потрібно поводитися так, ніби нічого не трапилося і не було жодного повідомлення».
Цього та наступного дня Олексій вдавав, ніби нічого не сталося і жодного повідомлення він не отримував. Більше того, навіть кілька разів залишав свій телефон удома, коли виходив на вулицю, щоб Світлана, скориставшись його відсутністю, стерла випадково надіслане повідомлення.
«І якщо вона це зробить, — міркував Олексій, — отже, в пуху її рильце, а я крокую вірним шляхом».
На радість Олексію, так воно й сталося. І коли він після свого чергового повернення додому заглянув у свій телефон, цього повідомлення не було.
“Попалася, — радісно подумав Олексій. — Не витримала, отже. Підвели нерви. А я знав, що так буде”.
Вже наступного дня Олексій купив собі ще один телефон.
«Метод, яким я збираюся тебе викрити, Світлана, – міркував Олексій, – простий, як і все геніальне. І тут уже жодні подруги тобі не допоможуть».
І вдень Олексій, перебуваючи на роботі, надіслав зі свого нового телефону повідомлення на цей невідомий номер.
«Зустрічаємось на нашому місці, — написав він, — в той же час. Кохаю. Навіки твій».
Розрахунок Олексія був простий.
«Світлана одразу зрозуміє, від кого це, — міркував він, — і щось відповість. А далі – за обставинами. Все залежатиме від того, що напише Світлана».
Відповідь надійшла швидко.
«За годину, — читав Олексій. — Але ж не на нашому місці. А в пиріжковій».
Олексій не знав, про яку пиріжкову йде мова, і не посоромився уточнити адресу. Отримавши в наступному повідомленні точну пиріжкову адресу, Олексій поїхав на зустріч.
Він приїхав трохи раніше.
У пиріжковій майже нікого не було. Тільки три старенькі сиділи за столиком у центрі зали, мовчки їли пампушки, запиваючи їх нудотно солодкою кавою з молоком, і про щось шепотілися.
Уважно подивившись на стареньких і не помітивши нічого підозрілого, Олексій пройшов до каси. Взявши шість пиріжків та каву, сів за найдальший столик, щоб бачити всіх, хто заходить, і почав їсти.
А вже за хвилину він мало не подавився, бо до пиріжкової увійшла Ірина, а разом із нею Надя та Галя.
— Твоє повідомлення прийшло так несподівано, коханий, — сказала Ірина. – А чому ти один? Де твої друзі?
– Друзі? — розгублено перепитав Олексій.
– Де Павлик? — спитала Галя.
– Де Женя? – запитала Надя.
Павло та Женя — друзі Олексія. Як і він, теж працюють слідчими з не дуже великих справ.
— Я більш ніж впевнений, — слабким голосом відповів Олексій, — що і Павлик, і Женя теж будуть тут.
І так воно і сталося. Павлик, а за ним і Женя, зайшли в пиріжкову через уже через дві хвилини. Надя та Галя з радісними вересками кинулися їм на шиї.
– Чому так терміново? – запитав Женя.
— Знову на три дні? — спитав Павлик.
— Але я навіть у дружини не встиг відпроситись, — сказав Женя.
— І я не встиг, — сказав Павлик.
І тоді Олексій точно зрозумів, що програв. Він не знав, як саме розвиватимуться події далі, але не сумнівався, що нічого доброго не буде. Тому він спочатку розсміявся і сміявся хвилини зо дві, а потім, закривши обличчя руками, загарчав від безсилля.
“Як же так? — думав він у своїй. — Де я міг проколотися?”
І тут Олексія осяяло.
«Старі! – подумав він. – Ну звичайно. Це ніякі не старенькі. Перуки і решта…»
Він підвів голову. Прибрав руки від обличчя і глянув на стареньких, які сиділи за столиком у центрі. Бабусь не було. Замість них за столиком сиділа Світлана, а разом із нею Валентина, дружина Павлика, та Зоя, дружина Жені.
«Як я міг забути? – подумав він. — Адже так просто і зрозуміло, що інакше й бути не може. І все одразу встає на місця: і повідомлення, надіслане мені з невідомого номера, і все інше. Господи, як же я був сліпий. І який я після цього слідчий?»
Олексій згадав, як місяць тому випадково відправив повідомлення на телефон дружини, яке було адресоване Ірині.
«Зустрічаємось на нашому місці, — написав тоді він, — у той же час. Кохаю. Навіки твій, Олексій. Не забудь взяти з собою Надю та Галю для моїх друзів. У них так мало радості в житті, а вони ще молоді».
Усі разом вони мали зустрітися на дачі в Ірини, куди під виглядом службового відрядження на три дні виїхали з дому.
Олексій тоді одразу помітив свою помилку. І, скориставшись відсутністю дружини (вона пішла в магазин за п’ять хвилин після того, як Олексій відправив повідомлення), заліз у її телефон і видалив повідомлення.
Тоді він був певен, що Світлана нічого не встигла прочитати. А навіть якщо й встигла, він знав, як легко виправдатись.
Але зараз, сидячи за столиком разом із Іриною, Надією і Галею і дивлячись на Світлану, Олексій не сумнівався, що дружина виявилася хитрішою. І жодне виправдання йому тепер не допоможе.
“Вона зробила те, – подумав він, – що хотів зробити я”.
Побачивши своїх дружин, Павлик і Женя хотіли втекти, але не змогли. Вихід було перекрито. Тому що в цей момент у пиріжкові стали заносити величезні валізи. Усього валіз було дев’ять. У них були речі, які зібрали дружини своїм невірним чоловікам. Коли валізи були занесені всередину, Світлана, Зоя та Валентина гордо покинули пиріжкову, повідомивши своїм чоловікам, що додому вони можуть не повертатися.
А коли невірні чоловіки обговорило становище і вирішило їхати до Ірини на дачу, до пишної зайшли троє солідних чоловіків у дорогих костюмах.
Ірина затулила обличчя руками. Надя скрикнула. Галя зблідла.
Тому що це були чоловіки Ірини, Наді та Галі. А слідом за чоловіками до пиріжкової занесли ще дев’ять великих валіз. Після цього обдурені чоловіки гордо покинули пиріжкову, повідомивши своїм невірним дружинам, що додому вони можуть не повертатися.
«Нічого дивовижного, — подумав Олексій. – Головне для Світлани було вирахувати мене. А далі все просто. Вийшовши на Надю та Галю, вона легко вийшла на їхніх чоловіків.
Вона добре продумала. На її місці я зробив би так само. Господи, куди мені тепер? Знову до гуртожитку? Добре, що діти на дачі у бабусі і не бачили всієї цієї драми».