Олегу вже 50, в нього двоє дітей та онук. Але це не завадило йому поїхати в гості до свого першого кохання. Про що він швидко пожалів

Олег дивився на фотографії жінки, яку колись кохав, і очам не вірив. Вона майже змінилася. Хіба що стала трохи дорослішою і від цього ще красивішою.

– Дивись, – показував він мені фотографії Інни. – Ну, хіба це не найкрасивіша жінка на планеті.

– Хто це? – байдуже поцікавився я.

– Моє перше кохання, – ніжним голосом казав Олег. – Ми не бачилися 32 роки. Ти не повіриш, але… Мої до неї почуття спалахнули знову.

– Спалахнули? – поцікавився я.

– Ах, – п’ятдесятирічний фрезерувальник закочував очі і важко вдихав. – Ти нічого не розумієш.

– Візьми себе до рук, – сказав я. – Тобі вже 50. У тебе дружина, дві дочки. Старша вже одружена. Ти маєш онука, вже три роки йому. Тільки вчора ти розповідав мені, який це талановитий хлопчик.

– Ти не розумієш, – він нервово ходив туди-сюди від мого верстата до свого. – Ти тільки подивися на неї.

Він простяг мені телефон. Я ще раз глянув на фотографію жінки.

– Хіба вона не диво! – захоплено продовжував Олег. – Я все вирішив! Я більше не можу так жити. – Він глянув на свій верстат і важко зітхнув. – Я поїду до неї.

– Так відразу?

– Це вище за мої сили, – сказав він. – Тобі не зрозуміти. Яке щастя, що дружина зареєструвала мене у цій соцмережі. Інакше ми не зустрілися б знову! Як уявлю, що таке могло бути, мені стає страшно.

– Я б на твоєму місці… – почав я, але не встиг договорити.

– Ти ніколи не будеш на моєму місці, – сказав він, – бо ти сухий мораліст. Для тебе моральні закони вищі за закони кохання. Та що ти взагалі в коханні розумієш. Тебе хвилюють лише гроші. Ти думаєш лише про те, як свій оклад підвищити.

– А Інна тебе запросила? – Запитав я.

– Це буде сюрприз, – сказав Олег. – Ах! Якби ти читав її листи до мене.

– Листи? – здивувався я.

– Тебе це дивує?

– Ні, але…

– Так, – піднесено сказав Олег, – ми зараз листуємося з Інною в інтернеті. Ми дуже цікаво спілкуємось, – захоплено продовжував Олег. – Якби ти тільки читав наше листування. Вона думає про життя так само, як і я. Впевнений, що ми ідеально підходимо один для одного. Її статус “вільна”. Отже, вона чекає.

– Тебе, – припустив я.

– А кого ще? – щиро здивувався Олег – Вона зараз у Києві. Це знак.

– Знак чого?

– Долі, звісно. Чого ще.

– А як же твоя дружина? – запитав я. – Її ти вже не любиш?

– Ну, як тобі пояснити, – сказав він. – Моя дружина живе своїм життям… Вона – гарна жінка. Я її теж люблю, але… Інна! Думаючи про неї, хочу жити. З Інною моє життя знову набуло сенсу.

Він поїхав у п’ятницю ввечері. Зранку у понеділок він уже був на роботі. На його похмурий вигляд я зрозумів, що там щось не зрослося.

– Як з’їздив? – Запитав я.

– Хвилину він дивився на мене дуже сердито, а потім не витримав і засміявся.

– Так, – сказав він. – Повернути своє перше кохання після 30-ти років розлуки – це утопія.

– Все так погано? – запитав я.

– Погано це не те слово, – сказав він. – Правильно сказати – жахливо. По-перше, вона не та, якою була на фотографіях. Ну, зовсім не та. Усі її фотографії у соцмережі п’ятнадцятирічної давності. А по-друге… вона одружена. І в неї троє дітей та п’ятеро онуків.

– А ти ж казав, що…

– Виявляється, зараз дуже багато жінок так пишуть у соцмережах, – перебив він мене. – Кажуть, що вільні, і показують фотографії, які не відповідають дійсності.

– Тобто я правильно зрозумів, що від любові твоєї не залишилося й сліду?

– Та яке там, – він махнув рукою. – жодного кохання немає. Є лише розчарування. Це виявилося надто важким для мене випробуванням. Я почуваюся обдуреним.

– Отже, ти залишаєшся в сім’ї і знову любиш свою дружину? – запитав я.

– Що означає “знов”? Я завжди її любив, люблю і любитиму тільки її одну. А сім’я – це святе! – весело відповів він, і ми пішли до верстатів. – До речі, я розповідав, що вчора учудив мій онук?

– Ні, – відповів я.

– Ну, то слухай…

Почався звичайний робочий день.