– Ой, а давайте ви приїдете та поживете у готелі? Чоловік проти, він звик до спокою, а ви ж із дитиною, – викручується мама. Тобто їй якийсь приблудний мужик важливіший за дочку і онуку. Ну, про що тут ще говорити? Я вважаю, що нема про що.

Мама в мене хороша людина, але має величезний мінус. Вона завжди рвалася отримати статус заміжньої жінки, і заради цього готова була терпіти, що завгодно.

З моїм батьком вона розлучилася, коли мені було п’ять років. Точніше батько знайшов нову жінку і пішов до неї жити. Сама я цього не пам’ятаю, але за розповідями бабусі там вирували неабиякі пристрасті.

Мама ходила за батьком, просила повернутись, обіцяла все пробачити і не згадувати. Дуже їй не хотілося бути розведеною, ще й з дитиною на руках.

Батькові на всі ці її потуги було фіолетово, він продовжував жити з новою жінкою, а маму бабуся мало не за вухо відводила від їхньої квартири, щоб вона сама не ганьбилася і бабусю не ганьбила.

Цим мама перехворіла, але з того часу в неї просто нав’язливе бажання вийти заміж. За кожного свого мужика вона трималася, як потопаючий за соломинку.

Вона терпіла образи, зради, рукоприкладство, пристрасть до міцних напоїв. Готова була худнути, товстіти, фарбувати волосся, міняти гардероб – все, щоб утримати чоловіка біля себе і дотягнути до РАЦСу.

Мені це все не подобалося, бо мужики мамині нагліли, почували себе господарями життя і починали ставитися до нас з мамою як до прислуги.

Маму це влаштовувало, а мене ні. Я лаялася, ігнорувала, давала відсіч, намагалася постояти за себе і за маму, а від неї тільки й чулося голосіння, що треба бути тихіше, спокійнішою, не суперечити, а то він образиться і піде.

Відразу після школи я від мами поїхала і намагалася більше до неї не приїжджати, бо її поведінка мені була гидка. Не можна так стелитись, щоб об тебе ноги витирали.

Слава Богу, квартиру бабуся залишила мені, тому не довелося поневірятися орендованим житлом. Щоправда, я цю квартиру продала і сама поїхала жити в інше місто, подалі від мами та її особистого життя.

На новому місці я вступила, почала підробляти і згодом обжилася. Знайшла собі нормального чоловіка, після університету ми з ним розписалися.

Мама на весілля не приїхала, у неї там вкотре особисте життя налагоджувалося і їй було не до мене. Я її не сильно чекала, якщо чесно. Навіть боялася, що їй вистачить мізків приїхати зі своїм цим новим мужиком.

Наступні три роки ми спілкувалися тільки телефоном. Потім я народила і мама зволила з’явитися, подивитися на онучку. Була у захваті і все запрошувала мене із сім’єю у гості.

Цього року дитині виповнилося п’ять років, ми вирішили, що зможемо без проблем здолати поїздку. Попередили маму, вона запевнила, що із задоволенням нас прийме, вже з нетерпінням чекає на наш приїзд. А за день до нашого приїзду мама стала крутитись і вивертатися. Мовляв, у них і місця обмаль, і взагалі ремонт у процесі раптово розпочався.

– Ой, а давайте ви приїдете та поживете у готелі Чоловік проти, він звик до спокою, а ви ж з дитиною, – зізналася нарешті мама з справжніх причин своєї поведінки.

Ось нам робити нічого, окрім як на готель гроші витрачати. Ми просто здали квитки і нікуди не поїхали, на що мама дуже образилася, бо вона вже налаштувалась побачити онуку.

Нехай на свого чоловіка дивиться, який так звик до спокою, що в чужій квартирі свої порядки навів. Нічого не змінюється – мама як за своїми мужиками бігала з висунутим язиком, так і бігає.  Але я на це дивитися більше не хочу, годі, надивилася.