Одружимось, щоб від нас відстали

Мені дуже подобалось моє самостійне безтурботне життя. В той час, коли всі мої подруги повиходили заміж, обзавелися сімейним вогнищем і дітьми, я з упевненістю всім намагалася довести, що мене це не цікавить, не хотілось мені ще заміж. Коли мені виповнилось тридцять років, то всі родичі і друзі почали голосити, натякати і просто говорити в лоб, що пора б уже заміж виходити.  Мене це дуже злило, я майже завжди з кимось сварилась через моє небажання шукати чоловіка. Ну не цікавило мене сімейне життя…

У нас на роботу прийняли нового співробітника. Давид виявився дуже скромним, коли ми над ним жартували, хлопець починав червоніти і ніяковіти. Проте ми любили його по-доброму, тому в його день народження вирішили прийти в гості. Алкоголь не брали, замовили тільки величезний торт, Давид був ще тим ласуном. Він був дуже здивований, коли побачив нас на порозі, щасливий, та й батьки його зраділи гостям.

Посиділи ми в той вечір добре, навіть побачили іменинника з іншого боку – він був інтелігентним, добрим, вмів грати на музичних інструментах. Після всього заходу я зголосилася допомогти з прибиранням, так як жила неподалік. Потім ми з Давидом розговорилися.

Після цього випадку всі ставилися до Давида якось по-іншому. Я з ним почала разом ходити додому, так як було в одну сторону. В процесі спілкування виявилося, що у нього теж була одна проблема, причому така ж,  як і у мене. Всі його одружитися змушували. Я в свою чергу висловила, що мені теж вже це все набридло.

Через пару місяців Давид зробив мені пропозицію. Мовляв, одружимося, а після розлучимося, головне, щоб родичі від нас відстали. Я погодилася, але не приховувала того, що йду заміж, як в розвідку. Я щиро вірила, що сімейне життя мені не сподобається і розлучення я зустріну з посмішкою.

Але все вийшло по-іншому. Давид виявився турботливим чоловіком, уважним до мене. Мені вже не хотілося веселитися, мені хотілося повернутися додому до свого чоловіка, погрітися з ним біля каміна. Ось так ось я стала сімейною людиною. Всі жартують, говорять, що з мене поганий розвідник, а я просто сміюся. Нехай так, але ж не це важливо. У нас троє прекрасних дітей, ми разом і як і раніше любимо один одного. А що ще потрібно для справжнього щастя?