Одного разу нам зателефонував сусід, якого вже немає в живих і повідомив нам, що наш паркан зняли і стовпи викопали. “Ну ми ж не все у вас забрали” – здивовано відповіла мені сусідка по дачі

Історія відноситься до тих, про які одночасно і соромно, і кумедно розповідати.

Нещодавно ми побували на дачі. У нашому селищі багато покинутих ділянок. Лише по одиночні тюльпани нагадують, що тут колись була клумба:

Декілька років тому ми теж припинили свої поїздки на дачу. Справа в тому, що знайшла іншу роботу, де вихідних у мене майже не було. До того ж, батьки постаріли та їх самопочуття погіршилося. Тож було не до дачі.

А ось членські внески ми не припиняли платити. Добре, що адміністрація садового товариства знаходиться в місті і їхати за місто не потрібно, а на дачі ми взагалі не з’являлися.

І одного разу нам зателефонував сусід, якого вже немає в живих і повідомив нам, що наш паркан зняли і стовпи викопали. Навіть уже встановили у себе на ділянці та перефарбували. Зробили це сусіди, ділянка яких знаходиться навпроти нашого, прямо через дорогу.

Зі Світланою, так звати сусідку, ми раніше разом працювали. Чесно, я навіть спочатку не могла повірити в те, що Світлана могла поцупити стовпи.

Поїхали на дачу та виявили, що на нашій ділянці стоїть сусідський автомобіль і справді немає паркану, а також немає стовпів. Зазначу, що стовпів немає частково. Деякі продовжували стояти, а деякі валялися по периметру, їх висмикнули разом із цементом, але потім передумали брати.

А ще на місці була хвіртка. Уявіть тільки таку картину паркану немає і хвіртки. Та ще й закрита на замок. Вона точно не дасть нікому сторонньому увійти.

Коли ми вийшли з машини, до нас підійшла Світлана, “зраділа” нашому приїзду.

А я весь шлях думала, що їм скажу такого, щоб їм соромно стало, як ніколи в житті не було.

А зрештою тільки й запитала: навіщо вони викопали стовпи наші і чи не соромно їм?

— Ну, ми ж не всі забрали. І тим більше ми думали, що ви більше не займатиметеся дачею, — з образою в голосі відповіла мені Світлана.

Можливо, ми самі винні, що не їздили та запустили ділянку. Але все ж таки брати чуже не можна.

Поступово ми впорядкували дачу. На ділянці своїй зібрали стільки сміття, що можна було самоскидом вивозити! І було не тільки листя, гілки та дерева. Був також битий посуд, якісь незрозумілі чоботи, а також арматура.

Мабуть, сміття на нашу ділянку викидали інші дачники. Адже тоді не доведеться везти на смітник, раз є порожня ділянка, хоч і чужа.