Одній жінці подобалося коли чоловік запрошував додому гостей, своїх ділових партнерів, друзів, рідних. Але з часом замінила дивну річ. Коли чоловік повідомляв, що прийдуть гості, її накривала слабкість

Одна жінка приймала гостей. Чоловік часто запрошував до будинку ділових партнерів та рідню, друзів та колег. І дружина готувала смачне частування, гарно одягалася, розважала гостей, – все йшло добре. Щовихідних у будинку гості. І дружині це подобалось. Подобалося, що чоловік задоволений, що її хвалять за кулінарні таланти, можна поговорити на різні теми…

Потім вона побачила дивну річ. Коли чоловік повідомляв, що прийдуть гості, накочувала слабість. Дихати важко було. Перехоплювало горло, руки ставали вологими… Незрозумілий напад. Дружина легко справлялася з собою і починала готувати і прибирати будинок. А потім захворіла так важко, що про гостей не могло бути й мови. Тепер треба здоров’я відновлювати.

Або одна людина любила свою роботу. Намагалася щосили добитися найкращого результату, заслужити похвалу начальства, здобути премію. Дуже відповідальна людина. І робота їй подобалася. Вона жила цією роботою. І всім казав, що любить працю. Це головне у її житті. Так було.

Тільки він помітив, що при звуку повідомлення з роботи у нього серце починає битися. І повітря не вистачає. А одного ранку він поспішав на улюблену роботу, але в очах потемніло. І він мало не впав, коли краватка зав’язувала. І погані думки прийшли щодо краватки: добре б її тугіше зав’язати… Щоб усе це скінчилося.

Звідки такі дикі думки? Чому такий стан? Він не знав. І жінка не знала, чому їй ставало погано від думки про гостей. Ці люди взагалі не пов’язували свій поганий стан і те, що вони робили начебто із задоволенням. А зв’язок був.

Те, що їм подобалося, насправді давно не подобалося. Раціонально вони змушували себе робити те, що робити не хотіли. І вже не могли. Але визнати це вони також не могли. Їм фізично ставало погано. А потім організм просто “пішов у хворобу”, є такий вираз. Щоб у будь-який спосіб позбутися ненависного заняття.

Так, такий парадокс. Те, що нам подобається, тому що має подобатися, насправді нам не подобається. Воно стало нестерпним. І з людьми таке буває. Прекрасна людина, я так її люблю, так поважаю, так радий її бачити. Але коли ця людина дзвонить чи з’являється, стає погано. Погано. Або відбуваються неприємні травми, падіння, неприємності… Хоча мені подобається ця людина. Мусить подобатися!

Причини глибоко у підсвідомості. Хоча це слово туманне. Душа пручається. І тіло посилає сигнали: “Я більше не можу!” Може, це пригнічена втома. Може, небезпека. Може, огида. Протест. І якщо “ламати себе”, протест призведе до сумних наслідків.

Треба розбиратися з фахівцем, звісно. Але треба звернути увагу на свої фізичні відчуття та думки. Виявити повагу до самого себе. Добра увага. Дитина теж іноді хворіє, якщо не хоче і не може йти до школи. По-справжньому хворіє. І треба побачити проблему вчасно.

Найважливіше – звертати на себе увагу. А добрі, хороші, відповідальні люди частіше дбають про інших. І це чудово. Але якщо зникнуть сили, якщо зруйнується здоров’я, ви ж і іншим не зможете бути корисним, правда?

Тож треба слухати себе. Банальна порада. Але саме прості поради та крапля уваги рятують іноді життя. І всі знаки небезпеки на дорозі, наприклад, теж дуже прості та яскраві. Щоб на них звернули увагу…