Одна жінка все життя мріяла жити біля моря і ось нарешті її мрія збулася, але вона вже не була їй рада

Одна жінка поїхала жити до моря. Таку мала мрію: жити біля моря. В теплі! І довелося докласти багато зусиль та довго чекати. Жінка працювала у холодному краю. Вона там народилася. Освіту здобула. Вийшла заміж; не дуже вдало. І народила двох дітей: сина та дочку. Розлучилася.

Діти виросли та завели свої сімʼї. І жінка нарешті змогла продати квартиру. Діти взяли іпотеку. Своє житло купили. Вони з розумінням поставилися до маминої витівки: нехай їде! Хоча онуки нудьгуватимуть, вони маленькі, три та п’ять років. Але потім можна приїжджати в гості на море! І бабуся приїжджатиме!

Тим більше це мрія всього життя: жити в теплі. Біля теплого моря.

Жінка продала квартиру. Машину. І з величезними турботами та тривогами купила квартиру на півдні. Вистачило на маленьку. Треба було купувати меблі, робити ремонт. Але це дрібниці: головне, збулася мрія! І жінка навіть плакала від радості, стоячи на набережній, дивилася на море… Вона так хотіла тепла!

Зарплата також була маленькою. Жінка була готова до цього, але жити було важкувато. Ціни високі, фрукти дорожчі, ніж удома… Люди зовсім інші. Незвично. І дика спека. Палюче сонце. І начальник різкий, грубий. А знайти іншу роботу важко. Вік. Знайомих, які можуть допомогти із роботою, немає. Вакансій добрих немає.

Друзів також немає. Непросто завести друзів у п’ятдесят років. Машини немає. Та й їздити особливо нікуди. І спека, нестерпна спека! Зовсім не така, як під час відпустки.

І самотність. У зовсім чужому місті, з яким були пов’язані мрії та невиразні надії на щастя. Море! Тепло!

Мрія заманила в пастку. Жінка дзвонила дітям і бадьорим голосом розповідала, що все гаразд. А ввечері ходила на набережну і змушувала себе радіти морю та заходу сонця. Це дуже гарно! Ось туристи фотографуються із сонцем у долоні. Радіють. І ти радуйся: збулася мрія!

Жінка захворіла на грип і потрапила до лікарні. Був жар, температура… Їй не було кого попросити принести потрібні речі. І вона плакала тихенько в подушку: від самотності та розпачу. Її ніби забули у літньому таборі.

Чим закінчилося? Вона продала квартиру із величезними збитками. І повернулася додому. Купила квартиру меншу та гіршу, ніж була. Повернулась на колишню роботу. Обійняла дітей та онуків. Пішла з подружкою до кафе. Так приємно пити гарячий запашний чай, дивитись на сніг за вікном. Так тепло поряд із близькими…

Мрія обійшлася дуже дорого.

А потім колишній однокласник написав теплий лист. Він також жив у цьому місті. Повернувся зі спекотної країни, довго там працював. Повернувся додому. І почалося листування. А потім – теплі зустрічі…

І жінка не шкодувала про свою здійснену мрію, яка так дорого їй обійшлася. Вона спробувала. І раділа, що повернулася. Вдалося повернутись додому! До своїх. У тепло. Тому що тепло там, де кохання. А якщо немає у нас моря – є безкрайнє небо. Воно завжди є.