Одна жінка так втомилася від чоловіка та дітей, що вирішила поїхати на море одна. Але згодом зрозуміла, що зробила помилку

Одна жінка поїхала на море. Вдалося накопичити грошей на путівку до готелю на узбережжі. Ось вона й поїхала.

Вона відпочивала і раніше на морі. Три рази! Із чоловіком, з дітьми літала на два тижні до Туреччини.

А цього разу полетіла одна. По-перше, грошей мало, лише на одну путівку до пристойного готелю. По-друге, вона втомилася від дітей-підлітків із їхніми капризами, шумом, розмовами, проблемами.

І від чоловіка втомилася, від його розмо, від сопіння вночі під вухом та хропіння, від того, що треба його контролювати, дивитися, щоб він нічого не забув, не втратив, гальмувати його постійно… Втомилася, загалом.

І мріяла, як одна полетить, відпочиватиме, сидітиме за столиком на березі з філіжанкою кави, увечері відвідувати вистави, концерти, танцювати, гуляти, хлюпатися в басейні… Потай вона мріяла навіть про невеликий флірт, суто платонічний. Просто щоб увагу звернули, доглядали, не більше. Але це була б романтична пригода.

Чоловік сумно провів її. Вислухав повчання. Діти теж радісно побажали гарного відпочинку та уткнулися у телефони. А жінка передчувала щасливий тиждень, вона буде сама собою!

І що? Ніколи так гостро вона не відчувала самотності. Була смачна їжа. Але вибирати страви та одній їсти якось нецікаво. Не смачно. Нудно. І нема кому сказати: «спробуй ось це!», сидиш один і їж.

І в номері самотньо. Вона вийшла до людей на пляж; виявилося, серед чужих людей самотність відчуваєш ще гостріше. Вона гуляла берегом, це нудна самотня прогулянка, тому що нема кому сказати: «Дивися, які хвилі! Дивись, який білий корабель на горизонті!

Ідеш один. І на піску залишається ланцюжок слідів, їх змиває хвиля. А потім повертаєшся і повертаєшся. І дивишся на годинник, а часу минуло мало. До обіду ще далеко. Можна сісти під шезлонг і дивитися на море. На людей, які мають своє життя.

Це був важкий тиждень. Вона постійно дзвонила чоловікові та писала дітям. Не тому, що сильно турбувалася про них, а щоб відчути зв’язок. Щоб вийти з кокона самотності, в якому вона несподівано опинилася.

І вона постійно дивилася на годинник, ця жінка. Час майже зупинився, він тягнувся так повільно, що жінка ледве дотерпіла до зворотного рейсу.

Вона зрозуміла щось про себе. Діти та чоловік – її частина. Вони потрібні їй, щоб почуватися щасливою, живою. Море та ласощі мають сенс, коли можеш поділитися ними. Коли разом милуєшся, їж, гуляєш, навіть критикуєш, але разом.

Це було як подорож у потойбіччя, так сказала ця жінка потім. Рай, який був тужливий і безрадісний. Що там робити, якщо немає поряд тих, кого любиш?

Рідні вважають, що жінка чудово відпочила. За тиждень заспокоїлася і перестала дратуватись. Усміхається, обіймає, не сердиться через дрібниці. І каже: «я люблю вас!».

Це курорт допоміг! Море та сонце! Так, море і сонце, які не було з ким було розділити. А без любимих море та сонце – декорація. І немає від них щастя.

Але наскільки нам важливі та потрібні свої – ми іноді й самі не розуміємо. Поки не опинимося в райському місці без них. Тоді й зрозуміємо. І добре, якщо можна повернутись. Обійняти та притиснутися. А потім розповідати, як сильно ми нудьгували без них! Це добре. Але повернутися можна не завжди.