Одна проста істина про людей, розуміння якої вирішить 90% проблем
46-річний Вадим, батько трьох дітей, вірний чоловік і відданий син, вперше подумав про те, що розуміє чоловіків, які вирішили піти з сімʼї. Він сам був на межі. Піти він хотів не тільки від дружини. Але й від старших синів та молодшої доньки. Від мами. Від колег та від друзів.
Кинути все і поїхати кудись… На місяць. А найкраще на рік!
І як би Вадим не намагався працювати на благо сім’ї, все ставало тільки гірше з кожним днем. Дружина заявляла, що в інших машина краща і що в їхні роки у батьків вже дача була збудована, а вони ніяк…
Діти ображалися, що ще жодного разу не літали у США, як їхні однолітки з інших, більш забезпечених сімей. Мама дулася через брак уваги.
Вадим оплачував їй найкращий санаторій, робив ремонт, возив до найвідоміших лікарів. Але все це вона називала спробою “відкупитись грошима”. Їй потрібні були розмови по душах, посиденьки за чаєм, а Вадим не мав жодної хвилини вільного часу.
Він брав додаткові проекти, у всьому відмовляв собі для того, щоб догодити рідним, і чим більше він хотів задовольнити їхні запити, тим швидше вони росли.
Вадим не встигав за ними. Діти нили: “Чому ми такі бідні”, мати з ним не розмовляла, а дружина приїжджала з магазину з повними пакетами та охала: “Ціни так ростуть, скоро перейдемо на хліб та воду”.
Чому ніхто з них не тішився з того, що є? Чи не був вдячний за те, що він їм дає?
Хемінгуей має приголомшливий опис невичерпного апетиту людей:
Даси необхідне, людина захоче зручностей. Забезпечиш її зручностями — прагнутиме розкоші.
Даси розкіш — почне зітхати вишуканим. Дозволиш отримувати вишукане і вона зажадає безумств.
Обдаруєш її всім, що вона забажає – вона бубе скаржитися, що її обдурили і що вона отримала зовсім не те, що хотіла.
Правильно мислив Сократ – “голод – найкраща приправа до їжі”.
Коли людині нестерпно хочеться більшого, треба відібрати в неї те, що є. Але з близькими людьми так не роблять. Їх люблять і балують.
А ті й думати забули про совість.
Мати дзвонила о 2 ночі і розповідала про своїх подруг, про курйози молодості, про цифри на тонометрі. Тобі рано вставати працювати? Але ж мати в тебе одна? У мене безсоння. Знайди мені лікаря…
Діти не відповідали на телефонні дзвінки. Дружина зблизилася з новими подругами, її часто не було вдома.
На тлі декорацій життя, з якого терміново потрібно було щось вирішувати, пролунав дзвінок. Дзвонив колишній начальник. Сказав, що є вакантне місце. Поки що на рік. З дуже гарною оплатою праці втричі більше, ніж зараз. Виявиш себе – підвищать на посаді. Будеш як сир у маслі кататись.
Вадим задумався – їхати одному чи всією родиною? А як же мати? За кордон вона не поїде. Вона залишиться, дзвонитиме, і плакатиме в слухавку.
Вадим озвучив новину дружині та дітям. А ті одразу сказали: ми не їдемо, нам і тут добре. В нас тут друзі. Точка, крапка.
Ніхто не спитав його думки, не порахувався з його рішенням. Можна виїхати на рік. Але ж зречуться від нього. Скажуть: тато нас покинув.
Пестив він їх… І крутиться як білка в колесі, щоб кожному догодити.
А ті кричать: “Мало! Давай ще!”
Коли ви станете старшим, ви зрозумієте, що у світі можна хоч якось жити тільки за однієї неодмінної умови: треба зрозуміти, що егоїзм – це природна властивість людини.
Коли ви примиритеся з думкою, що кожен живе тільки для себе, ви будете поблажливіше до своїх ближніх.
Вони перестануть обманювати ваші надії, і ви почнете ставитися до них набагато милосердніші. Люди прагнуть у житті лише одного – до насолоди.
Сомерсет Моем, “Тягар пристрастей людських”