Одна добродушна жінка захворіла. Вона мала багато друзів і вони їй багато дзвонили, але жоден не поцікавився, як вона себе почуває

Одна добродушна жінка захворіла. Так сильно, що з дому не могла вийти до аптеки.

Звичайно, можна замовити все потрібне в Інтернеті. Вона так і зробила. А потім сиділа в кріслі без сил, думала. Багато думала. Раніше часу подумати не було особливо; вона працювала цілими днями.

Носила продукти одній бідній сім’ї. Брала участь у добрих проектах. Виконувала роботу колег, якщо ті не впоралися. І ще займалася англійською з дітьми друзів. Добре знала мову.

І в день хвороби їй багато хто зателефонував і написав. Жінка попередила, що не зможе виконати звичних обов’язків. Захворіла. По голосу це було зрозуміло.

Зателефонувало людей десять. Стільки ж написали. «Ви зайдете сьогодні? Мені потрібні продукти, ми на вас чекаємо!», «Сподіваюся, проект вже готовий!», «Будь ласка, повторіть з Петром відмінювання дієслів, він їх погано знає!», «Коли будуть готові документи?», «Треба організувати збір грошей!» …

Жінка всім дзвонить відповідала, що захворіла. Але все зробить найближчим часом. Постарається.

І писала так само, хоча рядки зливалися від жару і голова розколювалася.

І в інші дні їй теж писали та дзвонили.

І жодна людина не запитала, чи не треба допомогти? І не поцікавився самопочуттям. Деякі казали: «Лікуйтеся!». Або вимагали сказати точну дату, коли жінка одужає та повернеться до справ. І викладали свої проблеми та завдання. І все.

А жінка вважала цих людей друзями та близькими знайомими. Вона тому й допомагала, – ми ж друзі. Ми добрі знайомі.

Але це була помилка. Нікому не було до жінки справи. Абсолютно. Хоча спілкування було багато! Їй не вдавалося навіть поспати. Стільки дзвінків!

Тільки котик зігрівав її своїм тільцем. Муркав. І їсти не просив, бачив, що їй важко вставати. Лежав поруч і дивився прозорими янтарними очима.

А жінка плакала. Це від хвороби, слабкості. Але вона не плакса була. Чоловіка поховала. Сина виростила, він захищав кpaїну зараз. І не знав про хворобу, навіщо?

А ті, кому вона говорила, не відповіли навіть словом співчуття. Жодним!

І це було потрясіння.

Але іноді від потрясіння одужують. Про це Сельє писав. Жінка видужала.

І багато чого зрозуміла. Бути потрібним – коли ти сам теж потрібен. Не лише твоя робота та допомога. І завести друзів непросто. А споживачів – дуже легко. Просто робити всім хороше – недостатньо. І у складному становищі доведеться самому шукати порятунку. І замовляти допомогу в іншому місці. За гроші.

І добре, якщо є поруч той, хто зігріє нас і втішить. Навіть якщо це лише кіт.