Образились, що не віддала свої речі…

Для свого первістка Аня і її чоловік, як багато молодих батьків, свого часу ретельно вибирали все найкраще і якісне. Дорогі меблі, хороша коляска-люлька, прогулянкова тростина, якісні іграшки та одяг відомих фірм, стільчик для годування, всілякі гаджети. Чоловік Ані тоді непогано заробляв, тому ціни на дитяче придане були для них не проблемою.

Зараз у них доходи скромніші, ніж тоді, тому таких дорогих речей вони б уже не купили. Обраними та купленими дрібничками Аня більш ніж задоволена: відомі фірми виправдали себе. Так, речі недешеві, але користуватися ними було одне задоволення. Аня – дівчина акуратна, тому речі берегла. Всі речі, від колясок до останніх шкарпеток, після активного використання виглядають як нові та перебувають в чудовому стані.

Всі ці багатства упродовж п’яти років, ретельно упаковані, зберігалися в гаражі у свекра – для гіпотетичної другої дитини.

– Я спочатку хотіла двох дітей поспіль! – розповідає Аня. – Але потім, коли отримала на руки Максима, зрозуміла, що все не так просто… Максиму вже п’ять, але я думаю, що в найближчі пару років народжувати точно не буду. Треба спочатку виростити одного. Тим більше зараз у нас з фінансами все непросто. Може, на роботу доведеться виходити й мені теж …

Зате дитина незабаром повинна з’явитися у молодшої сестри чоловіка Ані, Людмили. Власного чоловіка у Людмили немає, народжувати вона буде  сама. Відносини з батьком дитини у Людмили складні, а тому поки незрозуміло, чи прийме він якусь матеріальну участь у цих заходах.

– І ось дзвонить мені свекруха і каже – як добре, мовляв, що ти свого часу нічого не викидала, зараз все це Люді знадобиться! А я їй – а причому тут Люда? Я не для неї  це все берегла? Ні! Про це й мови бути не може!

Свекруха, звичайно, була трохи приголомшена – відносини до цього у них були непогані. Спробувала «зайти» через сина, але той сприяти в переговорах не став, перевів все на дружину – мовляв, це її речі, вона їх купувала, вибирала, нехай вона і вирішує. Аня ж категорично відмовилася ділитися.

– Вони, мабуть, так сподівалися, що «все для дитини є», що навіть нічим не потурбувалися. Зовиці народжувати скоро, а у неї жодної ганчірки ще немає. Але чому це повинно бути моєю проблемою? Це не я дитину зібралася народжувати невідомо від кого, на шиї у батьків. Нікому нічого віддавати я не збираюся, тим більше, знаючи Люду. Все переламає, забруднить і викине! – обурюється Аня.

А потім свекруха влаштувала цей цирк.  Заходить Аня з сином з вулиці та бачить гору речей до стелі. Причому, все це з гаража, кілька років там лежало. Звичайно, речі ретельно упаковані, але зверху  все брудне, запорошене, фу! Аня подзвонила свекрусі:

–  Ольга Геннадіївна, я щось не зрозуміла, що це діється?

– А   що тебе дивує? Твої речі у тебе вдома! Я  чуже зберігати у своєму гаражі більше не буду. Зберігай сама!..

Аня теж ображена на свекруху. Гараж у свекрів стоїть порожній і речі там абсолютно нікому не заважали. Квартира в Ані та її чоловіка маленька, однокімнатна і куди тепер подіти всі ці речі – абсолютно незрозуміло.

Свекруха не хоче розмовляти ні з невісткою, ні з сином. Ще й чоловік в результаті розлютився на Аню за те, що «влаштувала конфлікт на рівному місці».