– Ну в тебе й діти, зовсім їх вихованням не займаєшся? Сидять, скупляться. Ділитися іграшками треба!

В цьому році на свята ми вирушили з дітьми в село, в гості до моєї тітки. Останній раз були там, коли молодша дочка була ще зовсім крихіткою.

Оскільки ми приїхали в самий розпал свят, гостей в будинку набралося більш ніж достатньо. Весь час хтось приїжджав, хтось їхав, купа дітей, на кухні весь час готування, стіл завжди накритий. Треба зауважити, що моя тітка пече просто надзвичайно смачний хліб. Такого я ні у кого ніколи не їла, та й не тільки я. Є у неї особливий рецепт, з яким вона по доброті душевній в цей раз вирішила поділитися.

І ось сидимо ми  на кухні, я старанно висолопивши язика записую в зошит рецепт цього знаменитого на всю округу хліба, як цю чудову картину порушує звук, схожий на писк мишки. Мені цей звук прекрасно знайомий, а ось тітка витріщила очі й з цікавістю подивилася на мене.

– Що це? – тихенько запитала вона.

– Це молодша заводиться, мабуть, хтось образив. Через хвилину з’явиться і все дізнаємося.

Спокійно кажу я і буджу психолога всередині себе, щоб провести виховну бесіду. Глибоко вдихаю і повільно видихаю, на третьому видиху в отворі з’являються мої матрьошки.

– Так розповідайте, – кажу я дочкам. Більше звертаючись до старшої, оскільки від молодшої, поки вона не закінчить розпочату мокру справу, марно чекати відповіді.

– Вона сиділа грала зі своїми ляльками, яких привезла і тут заходить та маленька дівчинка і не спитавши дозволу  бере одну з ляльок, – почала розповідь дочка, – я говорю, що потрібно спочатку запитати, а потім, якщо дозволили, брати, а якщо не дозволили, то не брати. Тут підходить ота тьотя і каже їй, що моя сестричка скнара.

Наша дочка  таких незаслужених образ не любить. І тут за спиною я чую.

– Ну в тебе й діти, зовсім їх вихованням не займаєшся? Сидять, скупляться. Ділитися іграшками треба! – це виступила бабуся дитини, яка без дозволу взяв іграшку.

– Що перепрошую? Ви впевнені, що це я не виховую дітей? Може Вам краще зайнятися вихованням своїх внуків і дітей? Відколи стало нормальним брати чужі іграшки? Це особиста річ дитини й тільки вона вирішує, можна грати іншим з нею чи ні. Я не думаю, що Ви з радістю поділиться своїм автомобілем, якщо хтось вирішить на ньому покататися без дозволу. Або Ви все-таки скнара? – не могла стриматись я.

– Ну і молодь пішла! Ніякої поваги до старших! – гаркнула вона і вийшла з кухні.

Я повернулася за стіл, тітка дивилася на мене.

– Я не права, так? – запитала я, дивлячись в очі.

– Все правильно, вони хоч і маленькі, але вже з чуйною і вразливою душею. Не можна їх прогинати й тим більше ображати. Але мало хто хоче зважати на дітей, рахуватись з їх думкою і брати до уваги їх інтереси.