Ну що за неповага? Невістка не хоче назвати онука в честь діда

Мій син одружився вдруге в 44 роки на дівчині 26 років.

З першою дружиною розійшлись мирно, без скандалів. Їхня донька виросла, вступила до інституту і вони зрозуміли, що нецікаві одне одному.

У мене немає рожевих окулярів, я розумію, що їх одруження не зовсім на рівних: син, звичайно, любить її, виконають будь-які примхи, а невістку більше цікавить фінансова сторона. Звичайно, вона ж «вийшла заміж» за квартиру і машину чоловіка-бізнесмена. Тому поквапилася швиденько завагітніти, навіть не насолодившись вільної подружнім життям. Так буде надійніше мітити на спадщину.

Сходила невістка на УЗД – буде хлопчик. Син шалено щасливий, а дід (мій чоловік) тим більше! У нього на старості років ідея фікс: побачити онука і няньчиться з ним. Ну а якби назвали в честь нього, то це було б вершиною його мрії! Ім’я у нього складне, але незвичайне і дуже красиве – Фрол. Народився він в кінці 40-х, і назвали його в честь одного героя радянського союзу, учасника бойових дій.

Ось і дізнавшись про таку щасливу подію, що скоро у нас буде внук, ми вирішили відвідати молодих, а заодно і про майбутнє імені поговорити. Розуміючи, що все вирішує тепер невістка, звернулися до неї безпосередньо. Мовляв – як назвати хочеш, і чи цікавлять її споконвічно російські імена? Мнеться, ще не знає, не думала. Ну і тут я говорю – а чи не хочеш ти назвати малюка на честь його діда?

Вона спочатку зам’ялася – не зрозуміла. Треба сказати, що свого батька вона не знала, мати виховувала її одна, біологічний батько втік, дізнавшись про вагітність матері, і тому в свідоцтві про народження вона дала їй по батькові Олександрівна, щоб просто було хоч якесь батькові. Тобто вона спочатку подумала, що ми натякаємо на Сашу, але це ж не в честь діда!

Коли зрозуміла, що ми маємо на увазі ім’я свекра, то відразу замахала руками почала обурюватися: «Та що це за ім’я, язика зламати! Фрол-Флор, а з по батькові Романович взагалі звучить як скоромовка, спробуйте вимовити! ». Я спокійно сказала: «Фрол Романович, і що тут такого складного?». Невістка: «Та я навіть чути не хочу, хлопчика будуть всюди дражнити, ім’я жахливе, ви ще запропонуєте його Ратибором або Богомилом назвати!».

Син якось голову опустив, вирішив не втручатися в розмову, а мій чоловік прям змінився в обличчі, ось-ось заплаче, йому так прикро стало! Він же так мріяв, і що ж жахливого в цьому імені? Іншого онука йому вже не дочекатися – вже 70 років з хвостиком, та й скільки невістці не народжувати, вона відмовиться від такого імені. Але найжахливіше – це неповага до нас, людей похилого віку, особливо моторошно звучала інтонація, з якою невістка нам це все висловлювала.

Пішли майже в сварці. Я потім синові дзвонила і просила поговорити з невісткою – ну скільки нам там з чоловіком залишилося, ну ощасливте нас під старість років! Він мнеться, каже, що нічого не обіцяє, і що не хоче зараз вагітну дружину нервувати. Чоловікові нічого не кажу, він сподівається, що все-таки його мрія здійсниться. Ну невже я не права?