– Ну ось. А я ж говорила, що ви розлучитесь!

Стосунки зі свекрухою у мене не склались ще з моменту знайомства. Не знаю чим я їй так не сподобалась, але свою нелюбов до мене вона активно демонструвала при кожній нагоді.

– Привіт! Ти – Оля, дівчина мого сина? Ти вже вибач, я готувати нічого не стала. Сенсу не бачу. Розійдетесь. А навіть якщо не розійдеться й одружитеся, то все одно розлучитеся! – привітала вона мене в день знайомства.

– З днем ​​народження, Олю! Ти вже вибач, що я без подарунка. Навіщо гроші витрачати? Все одно розбіжитеся! – так виглядало привітання Тамари Миколаївни на 23-річчя Олі.

А красивий пакет, який все-таки був у жінки при собі, виявився аналогом жіночої сумочки.

– Любі мої! Ви вже вибачте, але з весіллям самі як-небудь. І дарувати нічого не буду – все одно розлучитеся. А мало того, що розлучитеся, так ще й подарунок мій поділите при розлученні. Я тобі, Паша, потім окремий подарунок на весілля зроблю! – втішила Тамара Миколаївна нареченого і наречену.

Свого слова вона стримала. На наступний день після весілля був зроблений подарунок – сімейний кодекс, в якому були жирно обведені всі пункти, що стосуються розлучення і розділу майна.

Перша та наступні річниці весілля, всі Нові роки, дні народження – на всі свята Оля чула горезвісне: «Все одно розлучитеся!» І не тільки сама Оля нічого не отримувала, але і її діти теж виявилися не варті уваги бабусі. Вагітність невістки й швидкий статус бабусі Тамара Миколаївна оплакувала як велику трагедію:

– Так що ж таке? Ви ж все одно розлучитеся! Ну навіщо дитинку-то народжувати? Щоб без батька росла? Олю, подумай – тобі воно треба?

Оля, яка вже звикла до заскоків Тамари Миколаївни і яка намагається не звертати на них уваги, у відповідь мовчала, з надією поглядаючи на чоловіка. Спілкуватися з внуком Тамара Миколаївна не захотіла. На виписку не прийшла, першим крокам не зраділи, подарунки не дарувала, а допомагати молодій мамі – то й поготів не поспішала, розповідаючи сусідці:

– Не хочу прив’язуватися. Паша з Ольгою все одно розлучаться, навіщо мені з майбутнім колишнім внуком спілкуватися?

На народження внучки реакція була аналогічною, тільки сліз було у два рази більше: Тамарі Миколаївні було дуже шкода вже двох діточок, шлюб батьків яких обов’язково закінчиться розлученням.

– Навіщо квартиру купуєте? Одну на двох? Як потім ділити будете? Купіть дві маленьких, щоб кожному було куди після розлучення піти! – з розумним виглядом радила Тамара Миколаївна синові напередодні покупки їм житла.

– Тиждень в одній поживете, тиждень у другій! Пральну машинку одну купили, відразу – другу. Зате як потім ділити зручно буде! Ви ж все одно розлучитеся!

Покупку сином автомобіля Тамара Миколаївна розглядала з тієї ж точки зору, тільки радила брати авто дешевше, щоб не шкода було розпиляти при розлученні на дві частини. На всі покупки й поїздки сім’ї сина у Тамари Миколаївни була своя точка зору. Навіщо? Все одно розлучитеся! Внучку не треба було записувати на бальні танці, адже в разі скоро розлучення батьків, забирати зі студії її буде нікому. Внуку не потрібен був хокей, адже Оля одна потім не потягне покупку форми й плату тренеру. На море все сім’єю? Даремно гроші витратили, не допоможе це відносини зберегти.

Коли внук Тамари Миколаївни зібрався в армію, вона зволила видати йому «бабусине напуття»:

– Ти там і залишайся! Як відслужиш, контракт підписуй! Нікуди тобі повертатися буде, розлучаться твої батьки!

І  знаєте, на це раз Тамара Миколаївна не помилилася.

– Олю, мама злягла. Треба її або до себе забрати, або знайти кого-небудь порядного, щоб міг доглядати. – і тижня після проводів сина не пройшло, як Павло покликав дружину на серйозну розмову.

– Шукай доглядальницю, до нас твоя мама жити не поїде! – Оля відразу згадала все слова свекрухи «Ви ж розлучитесь!», Які висушувала довгих 20 років.

– А раптом непорядна попадеться? А у мами квартира!

– Та хоч три квартири, Паша. Вона мені слова доброго ні разу за 20 років не сказала. Цікаво, якби тоді її послухали й купили дві одинички замість трійки, в чию б квартиру ти її мав намір забрати? В мою або твою?

– Олю! Як можна бути такою злопам’ятною? – здивувався Павло. – Ви ж з мамою стільки років знайомі! Я дізнавався – зарплата доглядальниці лише трохи більше твоєї. Ми навіть виграємо від того, що поруч з мамою буде близька людина! Оль, тобі треба звільнитися.

– Ні, Паша. Ти мене пробач, але ні. Я не можу.

З Тамарою Миколаївною погодилася сидіти її сусідка, молода жінка в декреті. Павло домовився за суму, набагато меншу, ніж зазвичай становить оплата в таких випадках. Сусідці було дозволено брати з собою «на роботу» дитину. Плюс повний пансіон для обох, ще й на продуктах економія. Ось тільки недовго дівчина раділа підробітку.

Тамара Миколаївна з нетерпінням чекає сина з роботи. Його переїзд до неї жінка сприйняла трохи насторожено. А побачивши валізи – не змогла стримати сліз радості. Їй навіть краще стало. Недавня лежача хвора літала по квартирі й варила борщі для улюбленого сина. Нещодавно Павло прийшов додому пізніше звичайного.

Він зайшов на кухню, дістав з портфеля і поклав на стіл документи з суду. Тамара Миколаївна, помивши руки, вчепилася в документи й почала жадібно їх вивчати. І вже через пару хвилин її обличчя засвітилося променистою усмішкою:

– Ну ось. А я ж говорила, що ви розлучитесь!