– Ну і що? Я буду проводити час з внучкою так, як вважатиму за потрібне

Досі дивуюсь, як мій чоловік зміг вижити в таких умовах. Моя свекруха взагалі нічого чути не хоче про несумісність певних продуктів. Те, що солодощі та фаст-фуд в необмеженій кількості давати дитині не можна, вона взагалі не сприймає. Нашій дочці чотири роки, але я ні на годину не можу залишити її зі свекрухою.

Вранці я поїхала за покупками, залишивши дочку з чоловіком. Через три години приїжджаю додому, а дочки немає вдома.

– Мама погуляти взяла, скоро прийдуть. – радісно повідомив Ігор, мій чоловік.

Лаятися з чоловіком я не стала – марно, він вважає свою маму безгрішною жінкою. Що, цілком нормально – любити свою маму. Але не з такою ж пеленою на очах!

Прекрасно знаючи, чим загрожують прогулянки свекрухи з онукою, я почала збирати пакети в лікарню. У мене не параноя, просто це вже  закономірність: прогулянка з бабусею – хворий живіт – лікарня, на жаль, перевірено занадто багато раз. Чоловік крутив пальцем біля скроні, коли я пакувала чайник і ноутбук.

– Зайнятися нічим? Краще вдома прибери, мама сказала, що у нас знову срач. – прокоментував чоловік мої дії.

– А я не собі, я про тебе дбаю: щоб ти в лікарні міг попити гарячий чай. А ноутбук – малій мультики включити, поки ти будеш диміти бігати. Я сумніваюся, що навіть в дитячій лікарні ти відмовишся від своєї згубної звички. – знизала плечима я.

– Тобто мені? Нікуди я не поїду! Як же моя робота? – відразу заметушився Олег.

– Я тебе просила дочку бабусі не давати? Просила. Їй забороняла наодинці з дитиною перебувати? Забороняла. Ви мене ні в що не ставите. Що тобі, що їй плювати і на здоров’я дитини, і на мою роботу. Думаєш, мені подобається постійно на лікарняний йти? Ні. І я більше не збираюся цього робити. Відтепер лікування нашої дитини після прогулянок з бабусею – твоя задача.

– Ти надто все драматизуєш, все обійдеться! – гаряче запевнив мене чоловік.

– Ну-ну, сподівайся. Доньку нам повернули хвилин через сорок.

Задоволена посмішка, вимазана вся морозивом, радісно повисла у мене на шиї:

– Мамо, я хочу ходити в парк тільки з бабусею! Вона – не жадібна, а ти – жадібна! Я з тобою більше не піду!

Свекруха, почувши слова внучки, розпливлася в найщасливішій посмішці:

– Устами дитини говорить істина. – поблажливо було повідомлено мені.

– Галина Володимирівна, я ж Вас просила. – втомлено сказала я.

– І що? Я буду проводити стільки часу з внучкою, скільки вважатиму за потрібне і як вважатиму за потрібне. Те, що ти мати моєї внучки, ще не робить тебе її господинею! – свекруха почала підвищувати голос.

– А чому це працює тільки зі мною? Адже Ви своєму синові теж не господиня!

– У нас інше. У тебе немає сина і тобі не зрозуміти такий глибокий зв’язок матері та сина. І ніякі дружини й діти цей зв’язок не зруйнують. Всього найкращого!

Вона пішла, нарешті. Через годину після її відходу дочку знудило. З млявих пояснень дитини я зрозуміла ось що: не жадібна бабуся дозволила улюбленій внучці обжиратися морозивом. На моє запитання: скільки морозива вона з’їла ?, донька не змогла дати чітку відповідь:

– Мама, я після восьмого не рахувала, воно ж смачне! І бабуся дозволила, я ж не сама. Я помацала лоб у дочки та поміряла температуру. 38С. Чого і слід було очікувати.

Поки я викликала швидку, її знудило ще два рази.

– Збирайся! – скомандувала я чоловікові.

– Мені завтра на роботу!

– Мені теж. Хоч раз подивись, як твоя дочка буде ревіти після уколів,  як її напихають ліками й ставлять крапельниці. Може, до тебе тоді дійде, що твоя мама – не найкраща компанія для дитини. Збирайся, я сказала! – я вже кричала.

Чоловік поїхав у лікарню. І на наступний день став просити привезти йому нормальної їжі. Пам’ятається мені, коли я в останній раз була з дочкою в лікарні, на прохання привезти поїсти мені були передані слова Галини Володимирівни:

– Вона прибідняється, в лікарнях смачно годують!

Те ж саме я відповіла чоловікові. Нехай полежить, подумає про свою поведінку. Може, перегляне свою позицію щодо спілкування своєї матері та нашої дочки.

Можливо, моя поведінка здається  занадто цинічною, але я реально втомилася. Мені шкода дочку, я дуже за неї переживаю – вночі очей не стулила, дурниця всяка в голову лізла. Але так більше тривати не може.

Для себе я вирішила: дочку випишуть, я візьму виписку, відкопаю попередні й піду в суд домагатиметься заборони на спілкування. Чоловік буде проти, але навіть ціною власного шлюбу я зроблю так, щоб ця жінка до моєї дочки більше не підходила.