– Ну і навіщо ви купили? Я ж збиралася вам це подарувати, – постійно робить засмучений вигляд свекруха. Довго збираєтесь, мамо

Свекруха постійно робить скривджений вигляд, коли бачить у нас якусь серйозну покупку. Просто вона колись обіцяла нам це подарувати, а тепер “зажурилася”.

Ще так завжди губи надуває, ніби її образили. А чекати на подарунки від мами чоловіка можна і рік, і два. Про те, що вона обіцяла щось подарувати, вона згадує лише тоді, коли ми це вже собі купили.

Я цю картину спостерігаю вже не перший рік. Почалося ще навіть до весілля. Ми одружилися одразу після закінчення ВУЗу, грошей особливо не було.

Чоловік, коли робив пропозицію, подарував мені срібну обручку. Я сама його про це попросила, бо звичайне золото не люблю, або біле золото, або срібло. За фінансами ми тягли лише срібні обручки.
Влаштували з нагоди пропозиції невелике застілля для батьків, під час якого свекруха відзначила, що дуже у нас обручки якісь непоказні.

Ми тоді відповіли, що ходимо з тим, на що зараз заробили, я ще пояснила своє ставлення до дорогоцінних металів, що звичайне жовте золото мені не подобається.

Свекруха тоді стала говорити тост, і заразом оголосила, що до весілля подарує нам нормальні обручки, “які й невістці припадуть до смаку”.

Ну, добре, хочеш подарувати обручки – даруй. Особливого святкування ми влаштовувати не збиралися, тільки розписатися урочисто, потім посидіти ввечері з ріднею, а наступного дня виїхати з друзями на природу, відзначити там.

Тим часом бенкетом, на якому свекруха обіцяла нам обручки, і весіллям, було близько семи місяців. За цей час свекруха ще кілька разів згадала про свою обіцянку, та й усе.

На розпис ми з чоловіком купили собі ці обручки самі. Мама чоловіка побачила і одразу почала обурюватися-ображатися, навіщо ми ці обручки купили, вона ж нам обіцяла, що сама їх подарує.

Мені тоді стало навіть якось незручно, але потім я зрозуміла, що не купили би ми обручки тоді самі, досі зі срібними б і ходили. Тому що я не пам’ятаю ще за п’ять років жодного випадку, щоб свекруха щось обіцяла подарувати, і ось подарувала.

Натомість обіцяє постійно. Так вона нам вже обіцяла новий диван, поки ми жили на орендованій квартирі. Прийшла в гості, посиділа на дивані, жахнулася, як стирчать пружини.

– На цьому сидіти неможливо, взагалі не уявляю, як ви спите! Я вам новий подарую, якраз річниця буде, – заявила мама чоловіка.

Річниця була за місяць, ніякого дивана ми так і не отримали. За півроку наш старий розвалився остаточно і нам довелося купити новий.

Свекруха знову обурювалася. Як так – вона ж обіцяла, а ми знову не дочекалися. Тепер свекруха себе незручно почуває.

Так само свекруха нам “дарувала” пральну машину, штори в зал, ось зараз переїхали, вона обіцяла подарувати кухонний гарнітур, ніби за все те, що вона “не встигла” подарувати.

Ось зараз – це майже рік, як ми переїхали. Кухонного гарнітура не було жодного, все було дуже незручно. Не те, що ми чекали, коли свекруха нам його подарує, ні, просто гроші збирали. А складно платити іпотеку та збирати гроші.

Але ми впоралися. Нещодавно замовили, і ось нам учора встановили наш гарнітур. І в цей же час у гості прийшла свекруха.

Подивилася на гарнітур, сплеснула руками, ніби, знову не дочекалися подарунка, як же так можна! Знов голосила на тему того, що ось, вона збиралася подарувати, а ми поспішили.

Ну так збиратися треба швидше, якщо так хочеться щось подарувати. Хоча вже всі зрозуміли, що там за подарунками від свекрухи. Немає в тебе можливості чи бажання – ну і не обіцяй, хто ж тебе за язик тягне?

Ми з чоловіком нічого не чекаємо, самі все купуємо в міру можливості. Просто вистави його мами вже набридли. Ще вмовляти її не засмучуватись… Такий цирк.