– Ну а що ви хочете! Організму треба давати відновитися! Так не можна!

Повертаючись додому від дочки, Віра Михайлівна плаче ледь не щовечора. Їй боляче дивитись на дочку, на те, як вона себе виснажує, зовсім не думаючи про свій організм. З таким підходом діти скоро сиротами стануть…

У дочки Віри Михайлівни, Ніни, троє дітей. Молодша дочка народилася тільки чотири місяці тому, старшому хлопчику тільки  виповнилося три роки. Самій Ніні зараз дуже непросто. Чоловік працює на півтори ставки, додому приходить тільки ночувати. Бабусі порівняно молоді, обидві працюють, і, хоча вони забігають по черзі через день, допомагають сходити в магазин, винести сміття, погладити – проблеми це не особливо вирішує. Діти ще зовсім маленькі, Ніна годує грудьми і про те, щоб залишити малюків на когось на довгий час, поки що не йдеться.

Здається, у Ніни зараз щось типу тривалої післяпологової депресії. З якогось боку, це і зрозуміло – люди і з двома дітьми часто світла не бачать – а у Ніни їх троє. У кожного свій режим, свій характер, свої особливості.

Остання вагітність до того ж видалася непростою, здоров’я грунтовно тріщало по швах, пішли ускладнення на нирки і всякі інші неприємності.

– Ну а що ви хочете! – розводила руками дільничний гінеколог. – Організму треба давати відновитися! Третя вагітність поспіль – це дуже непросто … Вам лежати треба, відпочивати, а ви двох малюків тягаєте … ой, не знаю, чим ви думаєте взагалі …

Чесно кажучи, справи зі здоров’ям у Ніни всю вагітність були навіть ще гірше, ніж могла припустити лікар. «Лягати на збереження» Ніна не хотіла, тому старанно приховувала симптоми, не висувала скарг, постійно «забувала» здати аналізи перед прийомом. У підсумку молодша дочка народилася на місяць раніше терміну, після пологів кілька тижнів перебувала  в стаціонарі. І досі дитина залишається проблемною: стоїть на обліку у невролога, погано набирає вагу, спить тільки на руках – одного тільки такого немовляти іншим матерям вистачає, щоб дійти до нервового зриву. А у Ніни ще двоє старших, які самі ще малюки …

До того ж проблеми зі здоров’ям після вагітності у Ніни на цей раз нікуди не поділися. Але зараз на себе в неї немає ні часу, ні сил. Ніна тішиться тим, що пройшло ще дуже мало часу після пологів. Все устаканиться пізніше …

Ніна дуже старається бути хорошою мамою. Але виходить погано. Діти у неї дикі. Погано говорять, погано дружать з горщиком, абсолютно не слухаються. Удома майже постійно бардак, вивернуті шафи і гори іграшок на підлозі, які Ніна звично переступає з немовлям на руках.

Від усього цього настрій у Ніни постійно пригнічений. Трохи зігрівають і приводять її в себе лише думки … про четвертю дитину.

Цього ніхто не розуміє, ні родичі, ні інші оточуючі, в яких теж по кілька дітей і які підтримують ідею багатодітності – але не в таких же обставинах!

Особливо розмови про четверту вагітність приводять в шок маму Ніни. Вона дуже любить дітей, раділа народженню старших онуків, підтримувала Ніну під час третьої вагітності і зараз допомагає, як може – і грошима, і фізично, після роботи. Але ж кожному зрозуміло, що саме тут і зараз – не до нової дитини. Немає ні здоров’я, ні фінансів, ні сил, ні настрою.

Одне фанатичне бажання «мати ще дитину», але навіщо? Треба «доводити до розуму» старших дітей, вони  цього дуже потребують. Пошкодувати трохи і себе, і чоловіка. Потім, куди поспішати? Ніні з чоловіком немає ще й тридцяти, і, якщо так вже хочеться ще дітей, цілком можна буде повернутися до цього питання років через п’ять-сім.

А можна і не повертатися. Троє в наш час – це вже досить багато. До того ж діти різностатеві, що ще потрібно-то? ..

Але Ніна наче одержима – діти, мовляв, це щастя, як можна їх не хотіти? За будь-яких обставин. Чоловік Ніни не те, щоб двома руками «за», але сильно і не проти – «якщо ти хочеш, давай».

Звісно, Ніна вже доросла і цілком може робити так, як хоче. Але спокійно дивитися за тим, як дочка буквально заганяє себе, Віра Михайлівна теж не може. До того ж, не дай Боже, щось трапиться з дочкою, що буде з дітьми?

До психолога або навіть до психіатра просить піти.  Але Ніна вважає себе абсолютно нормальною, тільки відмахується і віджартовується від подібних пропозицій. До того ж, вона до терапевта вибратися не може, хоча дуже треба. Ніколи їй на це час втрачати, та й грошей немає. А головне – навіщо? У неї все в порядку …

Що змушує деяких жінок народжувати щороку, всупереч усьому і не дивлячись ні на що? Ідіотки? героїні? Це лікується? Чи можна якось впливати?