– Ну а що? У нас в класі у всіх давно мами працюють. Всім купують нормальні кросівки…
Синові Інни, Олегу, навесні буде п’ятнадцять років. Хлопець навчається у восьмому класі. Вчиться він добре, є хороша пам’ять та здібності до точних наук. У Інни є ще молодша семирічна дочка. Сама Інна у свої сорок років ніде не працює, займається домом та дітьми.
Нещодавно Олег сказав мамі наперед:
– Хочу на день народження собі нормальний телефон, а не ходити зі старим татовим, в якому розбитий екран і кросівки, як у Дениса.
Інна на наступний день і каже синові:
– Подивилася я ці кросівки в інтернеті. Знаєш, скільки вони коштують? Три тисячі майже! І за що? Ти з глузду з’їхав, такі гроші, я краще тобі у нас в «все від 35» за 400 грн прекрасну пару на весну куплю…
Почувши це, Олег аж поблід:
– Тільки не це! Не треба мені там більше нічого купувати! Я краще в старих кедах ходити буду, ніж в кросівках з «все від 35», у нас весь клас над ними сміється…
Якщо відверто, кросівки за три тисячі Інні не по кишені. Живуть вони дуже скромно, постійно економлять. Ось уже п’ятнадцять років Інна сидить вдома з дітьми, працює один чоловік. Колись зарплата у нього була досить велика. Зараз вже Інні так не здається: ціни ростуть кілька років поспіль, а доходи не збільшуються. Втім, Інна не скаржиться: всіх грошей не заробиш, а на необхідне їм вистачає. Ситі, одягнені, є дах над головою. Так, доводиться економити. Але багато людей живуть і гірше.
– Коли Олег маленький був, ми все переїжджали з квартири на квартиру, в садок не записалися, – пояснює Інна. – Тоді черги були на багато років, тому я сиділа з ним вдома. Потім нам батьки цю квартиру віддали, Олег в школу пішов, Маша народилася. Вона взагалі домашня дитина …
Загалом, з дитячими садами в Інни якось не склалося, але вона не шкодує. Як можна працювати, маючи дітей, вона не представляє. Одні лікарняні чого варті! А ранки всякі? А заняття, гуртки, секції? Уроки, нарешті?
Тому Інна спокійно сидить вдома, водить дітей по гуртках, готує до школи, перевіряє уроки. Звісно, Олег уже особливої опіки не потребує – і тепер всі сили Інна кинула на доньку. З першого вересня у них в сім’ї першокласниця. А це значить, потрібно буде щодня до 8,30 відвести дитину в школу, до одинадцяти вже забрати. Позайматися, погуляти, нагодувати, відвести в басейн, який рекомендував ортопед. З Нового року вже почнуть уроки задавати – турбот ще додасться. Яка вже тут робота.
– Олег, ти вже не маленький, повинен розуміти: у Дениса тато юрист у великій компанії, мама теж непростого польоту птах, власниця мережі салонів краси. Вони можуть собі дозволити й кросівки за три тисячі й телефон за десять. Ми – ні. У нас таких грошей немає і близько.
– Чому у нас вічно немає грошей? – вибухнув раптом Олег.
– Тому що тато у нас працює один. І він, між іншим, не олігарх! Звичайний менеджер із середньою зарплатою. І на цю зарплату ми живемо вчотирьох …
– Так, може, тобі вже теж пора йти працювати? – заявив Олег. – Грошей було б більше … Ну а що? У нас в класі у всіх мами працюють. І всім купують нормальні кросівки. Не у «все від 35» …
Інна засмучена і пригнічена.
– Виховали споживача якогось! – скаржиться вона всім знайомим.
А як вважаєте ви, це дійсно погане виховання, коли підліток дорікає батьків в безгрошів’ї та посилає працювати? Зрештою, не його це справа, кому працювати, а кому вдома сидіти. Виросте, побудує свою сім’ю по-іншому. А в батьківський розпорядок зі своїми вказівками лізти нічого …
А можливо, хлопець правий, нехай хоч він скаже матері не найбільшу приємну правду? А їй непогано б і прислухатися до слів розумного сина?