– Нормальні батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не хочеш, – сердиться на мене дочка

Дочка моя Христина чомусь упевнена, що всі батьки мають дітям купити по квартирі. Не знаю, звідки в неї такі думки, але мені як матері трьох дітей такий варіант явно не підходить. І іпотеку, яка дочка вимагає на себе оформити, а вони платитимуть, я теж не братиму. Занадто вони несерйозні для іпотеки.

У мене троє дітей, яких я виховувала одна. Чоловік раптово помер, а нових стосунків я заводити не стала, колись було. Мені дуже допомагали батьки та свекруха, але було все одно важкувато. Але якось вигрібали.

Христина, старша донька, їй зараз двадцять вісім років. Є ще двоє синів, їм по двадцять років, вони живуть у іншому місті, навчаються на заочному, працюють і грошей у мене не просять, кажуть, що самі справляються. Вони взагалі завжди були більш самостійними та зібраними, ніж сестра.

Христину я вчила на очному, платила за її навчання. Після ВУЗу вже вона влаштувалася на роботу, почала зустрічатися з хлопчиком, п’ять років тому вони одружилися. Я молодим особливо допомагати не могла – мені потрібно було ще двох дітей доучувати і на ноги ставити. Молоді начебто розуміли і не ображалися.

Коли сини вилетіли з гнізда в самостійний політ і влаштувалися на новому місці, я змогла зітхнути вільніше. Нарешті можна було пожити собі. Діти подорослішали і самі себе забезпечували, до онуків справа ще не дійшла – саме те.

Але якщо сини самі старалися до світлого майбутнього, то дочка вирішила піти шляхом найменшого опору. Вона з чоловіком попросилася жити до мене під пристойним приводом – збирати на іпотеку. До цього вони винаймали квартиру і дочка постійно скаржилася, що відкладати не виходить.

Я погодилася, квартира трикімнатна, якось та розійдемося. І почали жити разом. Молоді від самого початку поводилися не тихо, то друзів приведуть, то самі прийдуть пізно і шумлять пів ночі, то сваритися почнуть. Мене це все дратувало, бо я людина у віці і хотіла хоч якийсь час пожити в тиші та спокої.

Після розмов молодята на якийсь час затихали, а потім усе починалося спочатку. Велика сварка сталася, коли молодь відзначала підвищення зятя по службі, а я у своїй кімнаті страждала від мігрені. Хто відчував ці пекельні муки, той зрозуміє, як це важко переноситься.

Я попросила бути тихіше, вдруге. Потім відкликала дочку і сказала, щоб разом із друзями шурували гуляти до бару. Вона надулася, але виконала прохання. Потім ходили із зятем удвох скривджені. Але мене це чомусь мало турбувало.

Через кілька днів дочка прийшла до мене з розмовою, під одним дахом нам уживатися важко, та й народжувати їй уже час. Але не в мене чи на орендованій квартирі це робити. Я не розуміла, куди вона веде. А виявилось усе просто.

– Ми дізнавалися, нам іпотеку не схвалять, бо у нас офіційна зарплата маленька. Давай ти її на себе оформиш, а ми платитимемо?

– Ви ж нічого не назбирали, яка іпотека? А перший внесок?

Дочка сказала, що перший внесок їм готові надати батьки зятя. Я запитала, навіщо тоді вони переїхали до мене, якщо збирати їм нічого не треба, а дочка зітхнула і сказала, що вони хотіли підзбирати ще грошей, щоб перший внесок був більшим, а відсоток, відповідно, меншим. Але у них не виходить.

– Розумієш, от якби у нас уже була іпотека, ми б її платили, а так просто складати кудись гроші, щоб вони лежали тягарем…

Але як цікаво виходить – вони жили на всьому готовенькому, ні на що не скидалися, ні на що не збирали, а їм ще й не вистачало завжди, до кінця місяця вічно у мене брали в борг.

– Ти ж казала, що ви гроші одразу на якийсь ощадний рахунок кладете? – уточнила я у дочки, але вона тільки опустила очі і промовчала. Це була промовиста відповідь.

Подумала я над пропозицією дочки, і відмовила, чим її дуже обурила.

– Ви не можете зараз кінці з кінцями зводити, хоча немає кредитів і ви живете у мене за спасибі, не скидаючись навіть на комуналку. І то позичати примудряєтеся. Як ви збираєтеся платити іпотеку? – уточнила я.

Дочка запально відповіла, що вони розберуться, це питання мене вже не буде цікавити. А як не буде, якщо я візьму іпотеку? Це псувати собі кредитну історію, мати постійне спілкування з представниками банку, а потім діти почнуть клянчити, щоб я цього місяця сама заплатила, а вони потім віддадуть – навіщо мені ці розваги?

Я хочу купити машину, про яку вже років з двадцять мрію, а на це доведеться брати кредит. З іпотекою не факт, що мені його дадуть. А вже з іпотекою, яка платиться через пень-колоду, точно не дадуть.

Це все я висловила дочці, на що отримала у відповідь бурю обурення.

– Нормальні батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не можеш! – злилася дочка, – батьки чоловіка нам на перший внесок грошей дають, а ти хоч копійку в нашу сім’ю вклала?

– А я винна? Все, що я тобі винна, я виконала – виростила, вивчила, у великий світ відправила. Коли помру – поділіть із братами спадщину. А що я тобі ще винна? У сватів одна дитина, а я маю вас трьох. Мені кожному у квартирі купити? Та я не олігарх, на хвилиночку.

Дочка зневажливо процідила, що якщо не можеш дітей забезпечити, то не треба було так народжувати. З’їхали вони від мене того ж дня, хоч я їх не гнала.

У мене взагалі зникло всяке бажання допомагати дочці. Вона й так навчалася на очному і нічим більше під час навчання не займалася, а хлопчаки самі вступили на заочне і одразу пішли працювати, щоб платити за своє життя та навчання. Ось наче одні батьки, одне виховання, а які різні вийшли діти.