Ніяк не можу змиритись з тим, що виховую чужих дітей

Саме зараз я зрозуміла, що нерідні діти ніколи не можуть стати улюбленими, не зважаючи навіть на те, які в мене почуття до їхнього батька. Все, що я їм даю, здається даремним і нікому не потрібним.

Проте я продовжую жити з чоловіком і виховувати з них його дітей від першого шлюбу. Подібна перспектива залишитися непоміченою мене ніяк не бентежить. Так, може вони і не зможуть ніколи оцінити мою турботу, але хоча б не залишаться без неї. В їхньому віці це набагато важливіше.

Своїх дітей у мене ніколи не було і бути не може, проте саме це і дає мені сили. Я відчуваю, що повинна віддати свій материнський обов’язок саме цій сім’ї, якщо у мене власної ніколи не буде. Не вважаю, що в цьому є щось ганебне. Адже, навпаки, для жінки щастя, коли у неї є сім’я. Так мене вчила мати і все життя з такими установками я жила.

Чоловік же ставиться до цього позитивно. Він розуміє в якій важкій ситуації я зараз перебуваю, проте намагається підтримувати мене. Він часто вибачається за своїх дітей, але я кажу йому, щоб він цього не робив. Все-таки його провини в цьому немає і вони лише жертви обставин.

Дивно інше: моя мати намагається мене відговорити від того, щоб я залишалася в цій родині. Все стверджує, що коли-небудь я зможу завести власну сім’ю і терпіти подібні витівки з їхнього боку я не зобов’язана. Звичайно, вона і сама не розуміє, про що йде мова. Та й я розумію звідки у неї такі думки. Все-таки вона завжди була людиною, яка вірить у щось до останнього.

Подруги ж, навпаки, підтримують. Вони краще матері знають про мої проблеми зі здоров’ям і розуміють як сім’я важлива для мене. Тобто ніяких надій щодо того, що я колись зможу мати дітей у них немає. Це приємно, що є розуміючі тебе люди. Відразу відчувається, що ти в цьому світі не одна.

І все-таки я сподіваюся, що коли його діти підростуть, то вони будуть любити мене і поважати так, ніби я їх рідна мати. На той час я вже буду не незнайомою жінкою в їх житті. Все-таки стільки років разом проживемо. Повинен же бути в цьому хоч якийсь сенс. Так чи інакше, але відступати від своїх ідеалів я не маю наміру. Може бути я і не права, але зраджувати власні принципи не можу. Це все-таки гірше, що можна зробити.