«Ой, ***** забула погодувати! Він же в окремому боксі лежить, покинутий цей, щоб його … » Медсестричка смачно вилаялася і побігла в палату, де лежав піврічний хлопчик, переведений у відділення з будинку малятка, де і підхопив інфекцію.
Так почалося знайомство моєї колеги, дівчини-волонтера з зворотною стороною лікарняного життя. Тиха, можна сказати замкнута, вона не звикла ділитися особистими історіями і переживаннями. Мені пощастило, ми розговорилися і вона розповіла мені про те, як вирішила стати лікарняною мамою і допомагати нікому не потрібним дітям.
На той момент вона проходила практику в одному з дитячих відділень, де лежали зовсім крихітні новонароджені і немовлята. Лежали з мамами, оточені любов’ю і турботою. Можна навіть сказати частково гіперопікою. Завжди ситі, чистенькі, заколисані. Пильні молоді матусі як шуліки кружляли над ліжечками і стежили за кожним рухом лікаря або медсестри.
Малюки, що з перших днів життя відчувають підтримку і опору вже щосили показували характер і охоче піднімали крик при будь-якому дискомфорті або коли просто хотілося їсти.
Прибігла медсестра, насварила ні в чому не винну дитину – возись тут з ним в цьому бруді! А дівчинка-практикантка завмерла біля дверей боксу. Мільйони маленьких голочок вп’ялися в тіло, холодна підлога поплила під ногами, стало важко і душно від побаченого, почутого, пережитого.
Вона не могла повірити в реальність того, що відбувається. Як можна забути про маленького безпорадного пацієнта, який потребує медичної та хоч якоїсь людської допомоги? Просто пару добрих слів і спокійних дотиків без мату і істерики. Невже він цього не заслуговує?
Уже після того як всі процедури і маніпуляції з дітьми були закінчені і медичний персонал пішов до своєї кімнати практикантка набралася сміливості поговорити з недбайливою медсестрою. Але та лише крикнула на неї, щоб зайвий раз не відкривала рот і вже тим більше не виступала перед лікарями або новою зміною.
Вона і не стала. Але твердо вирішила весь вільний час поки йде практика проводити в лікарні і допомагати нікому не потрібному хлопчику.
Минали дні, малюк йшов на поправку, багато в чому завдяки саме належному догляду і турботі. А на виписку прийшла жінка, у якої як з’ясувалося вже практично готові всі документи на усиновлення. Лікарі не стали чинити перешкод і дали побачитися з хлопчиком.
В результаті історія закінчилася хеппі ендом. Воно й правильно, за свої 6 місяців дитина і так досить настраждався. Хочеться вірити, що зараз у нього все добре і він зростає щасливим хлопчиком.
А дівчина-практикантка присвятила своє життя лікарняним сиротам. І по сьогоднішній день, кожному маленькому підопічному вона віддає всю себе. Правда ось своєю сім’єю ще так і не обзавелася …