Ніколи б не подумала, що заради власної вигоди, колишня дружина мого чоловіка буде ТАК використовувати дитину

З моменту моєї появи в життя Юри, я стала ворогом для його колишньої дружини. Головна причина – я посміла забрати її запасний аеродром.

Вона кілька разів йшла від нього, потім поверталася, просилася пожити. Юра не відмовляв їй тільки через дочку. Зустрівши чергового чоловіка мрії, Ксюша збирала речі, забирала доньку і йшла, залишаючи записку з текстом «Не шукай нас, у Віки тепер новий тато!» Як тільки ми з’їхалися – назад він її вже не прийняв.

Ще одна причина – гроші. Мене ж треба одягати, взувати, розважати. Тому я – злодійка, яка обкрадає нещасну дівчинку, котра росте без тата при живому батькові. Ксюша навіть одного разу поділилася своїм баченням нашого побуту: Юра отримав зарплату, гречки та макаронів додому купив, а решту на дочку віддати повинен. Не віддав все? Сволота, спускається гроші на дівку! І це при живій дитині!

Ми з ним щасливі. Це  бісить Ксюшу найбільше. Як Юра посмів не бути їй вірним до гробової дошки та не чекати повернення блудної дружини? Як він посмів одружитися і знайти щастя в шлюбі? Поки вона одна з дитиною не може зустріти нормального чоловіка, він має нахабство викладати в інтернет фотографії з нашими щасливими обличчями!

Доньці Юри п’ятнадцять років і вона злодійка. Так Ксенія сказала. Телефони в однокласників, гроші у вчителів і її гостей. Дівчинка не посоромилась вкрасти пенсію у рідної бабусі, обікрасти сусідку з вадами зору.

Ось тільки парадокс: у нас з чоловіком Настя не вкрала ні копійки. Ні разу. Приїжджаючи до нас після чергового дзвінка матері з вимогою дати грошей для повернення вкраденого, Настя червоніла і бліднула. Поки Юра вичитував дочку, розповідаючи про неприпустимість привласнення чужого добра, вона беззвучно плакала. Юра справно віддавав гроші на покриття збитків постраждалим від рук Насті. Вкрала в однокласниці телефон за десять тисяч і продала – чоловік відшкодував п’ять, рівно половину. Так і з пенсією його колишньої тещі. І з гаманцем  гості. І з усім іншим. оловік завжди відшкодовував половину, почувши від дочки боязке: “Так, тату, я вкрала. Більше не буду. Пробач”.

В черговий раз, коли присоромлена Настя ридала у нас вдома, погоджуючись з усіма звинуваченнями, її нарешті прорвало. Вона вивалила правду, як на духу: вона жодного разу ні в кого не взяла ні копійки. Це мамі треба було нові чоботи, на посиденьки з колишніми однокласниками, на ремонт ноутбука … Ось та й придумала схему з дочкою-злодійкою, відповідальність за вчинки якої несуть обоє батьків в рівних частках.

Мати року. Без сумніву. У мене немає цензурних слів. Настю ми забрали до себе. Раніше треба було це зробити, але я дуже боялася проблемного підлітка. Ксенія завжди скаржилася чоловікові на її поведінку: краде, не слухається, прогулює …

Юра подає на аліменти, хоч ми й не маємо потреби в грошах. Пішов на принцип: він платив, тепер нехай вона платить. Гроші – грошима, а хто поверне Насті добре ім’я? Якою вона виросте з таким-то прикладом перед очима? Як їй було стояти, червоніти та вислуховувати звинувачення в крадіжці через мамині забаганки? Аліментів їй мало було? 5 тисяч на місяць. Одяг, секції, репетитори завжди оплачував Юра. Жадібна, жадібна сволота, а не мати.

Так я, як мачуха, буду куди кращою мамою, ніж рідна. До психолога Настю записала, треба виправляти те, що накоїла з неї рідна мама. Поки не пізно. Вірю, що все вийде. Не може не вийти. Знати б раніше, що не варто боятися чужих дітей, цього б не сталося.