– Нічого не сталося, просто нам потрібно було виїхати ненадовго з дому

В нас склалася дуже неприємна ситуація. Над нашою з чоловіком квартирою живе дядько один, Олег його звуть. І приїхав до цього Олега тиждень тому його знайомий. Вони з цим знайомим так ночами шумлять, що весь будинок на вухах стоїть. Ногами тупають немов гіпопотами.

В першу ж ніч чоловік кілька разів піднімався до Олега, попросити не шуміти, але безрезультатно. На наступну ніч ситуація повторилася, спати було просто неможливо. Ми викликали поліцію і ситуація наче вирішилася. Однак, ввечері до нас постукав у двері наряд поліції, а з ними був цей друг сусіда з погонами підполковника.

Нам ясно дали зрозуміти що існує така стаття, як погроза життю представника поліції й що за неї буває. Натякаючи, що пришити її можна абсолютно будь-кому, хто буде псувати відпустку і що більше не варто намагатися вночі перервати свято.

– Кожен  з нас хоче уникнути неприємностей, чи не так? – сказав галасливий гість сусіда.

Пізніше сам Олег ще зайшов, вибачився за свого друга і попросив потерпіти ще два тижні, тоді його знайомий і поїде.

Третя безсонна ніч. Навіть беруші не допомагали. Син теж не зміг заснути. Тому ми з сином й вирішили поїхати з дому на два тижні, поки цей, не знаю навіть як його назвати, не виїде. Справедливо? Звичайно ж ні. А що ми можемо зробити?

Чоловік вирішив, що ми трохи поживемо у його мами.  Я думала, якщо свекрусі ми не розкажемо, то нічого і не станеться. Але ми не врахували її фантазію.

– Настя, ти ж прекрасно знаєш Вадима, він ніколи нічого не говорить. Що сталося у вас, що треба пару тижнів у нас пожити? – Запитала мене свекруха.

– Ольга Петрівна, не переживайте. – постаралася втішити я, – Нічого страшного не сталося, скоро все само собою вирішиться.

Не хотіла я розповідати нікому, чому нам з дому довелося виїхати.

– Як тут не переживати, коли мій єдиний син у небезпеці, а мені ніхто і слова не хоче говорити! Я все одно дізнаюся. Материнське серце ніколи не бреше, щось серйозне сталося, впевнена. Просто ви не хочете мене турбувати, а мені від цього тільки гірше.

– Ні, правда. Нічого не сталося, просто нам потрібно було виїхати ненадовго.

Через дві години перелякана свекруха спитала:

– Ти плитою сьогодні користувалася?

– Ні, а що? Тільки збиралася.

– Не треба, я сама все зроблю. Не наближайся тільки до плити.

– А що сталося?

– Як це що сталося? Ви мені спеціально нічого не говорили, щоб я не дізналась нічого. Але невже ви справді думали, що я буду ходити в невіданні? Мені все відомо!

Мені стало дуже цікаво, що ж їй на думку спало.

– І що ж вам стало відомо?

– Так все абсолютно! Ніна розповіла сьогодні, що в місті недавно пожежа сталася, кілька квартир згоріло, та й по телевізору показували! Всіх мешканців будинку евакуювали, тижнів зо два усувати наслідки будуть. А причиною стала невимкнена газова плита на третьому поверсі. А ви на третьому поверсі живете, я точно пам’ятаю.

Це була САМА неймовірна версія, яку я тільки могла почути від свекрухи.

– Я ж тебе як рідну прийняла, а ти он що накоїла.

– Ольга Петрівна, що ви таке говорите? – розсміялася я, – Який пожежа? Яка плита?

– А що, хочеш сказати не ти це зробила?

– Так я і  не знаю про пожежу. А ми переїхали через галасливого сусіда, на якого управи немає!

Мені довелося розповісти свекрусі правду, бо вона собі чого тільки не придумала. А пожежа взагалі в області стався. І сміх і гріх.

Мораль: краще одразу скажіть правду, якою б вона не була. Придумана брехня в голові свекрухи – справа куди серйозніша.