– Ні, голубчики! Забирайте-но ви своє добро оптом!

Ніколи не забуду ту історію, яка сталася в моєму житті 3 роки тому.

Жили ми з Петром в маленькому містечку, 100 тисяч осіб всього, всі мало один одного в обличчя не знали.

Познайомилися на Дні міста і відразу стали жити разом, потім швидко одружилися і вирішили, що будемо будувати сім’ю. І я і Петя мріяли про велику родину. Петя будував нам будинок, а я в голові малювала план його облаштування.

– Я вагітна – прямо з порога заявила я Петі.

– Здорово! Хто – хлопчик чи дівчинка?

– Ні ну ти скажеш теж! Рано ж ще!

– Ну дивися мені, щоб не дівчинка! Мені вас двох з матір’ю вистачає. – жартував Петя.

Вагітність пройшла благополучно. Чоловік зібрав мене в пологовий будинок. УЗД ми не робили. Вирішили, що хто буде той буде. Ми будемо щасливі в будь-якому випадку.

Ох і веселі ж пологи у мене були!

Народжувати самій мені заборонили, сказали таз не той, робили кесарів.

Лежу я значить нервую, я думаю жінки мене зрозуміють. Лікарі там колупаються щось, чаклують.

– Усе! Закінчили! Чотири дівчинки у вас!

– Щоооо? – закричала я. Мені здавалося, що я недочула.

– Чотири дівчинки у вас, мамо! Всі здорові!

Який я тоді шок пережила, це взагалі не описати. Цифра чотири в моїй голові ніяк не складалася. Я нервово стала згадувати, що це за цифра така. Я ніяк не могла повірити в те, що трапилося! Але ще більше я переживала про те, як сказати Петі про те, що у нього тепер 4 дочки. На таке поповнення ми поки не розраховували.

Настав день виписки. Я з понурим видом вийшла з пологового залу, в руках у мене була Анюта. Чоловік зустрів мене з широкою посмішкою, взяв дочку на руки. Розцілував мене.

– Ну, що, пішли додому? – радісно вигукнув Петя, заглядаючи обережно в конвертик.

– Ні, голубчики! Забирайте-но ви своє добро оптом! – з-за спини долинув голос старшої медсестри.

Ми з чоловіком повернулися і в руках у них було ще три конверти. Чоловік в розгубленості подивився на мене. Я нервово посміхнулася і опустила очі. Блін я хотіла провалитися тоді. Я і сама не знала, як бути, як виховувати відразу чотирьох дітей. Тому я тоді була готова до всього – і що чоловік кине і що кричати буде.

Родичі стояли мовчки. Запанувала густа тиша.

– Це що, всі мої? – раптом сказав обережно Петя.

– Ваші, ваші! – сказала медсестра. – Розвели тут цирк! Мої не мої. А чиї ж? Нам чужих не треба!

– Розумієш, я сама в шоці, не знала, як тобі сказати. – намагалася виправдатися я.

– Ну бабський колектив, значить бабський колектив. – в повній розгубленості заявив Петя.

Ми приїхали додому. Батьки метушилися, накривали на стіл. Рідня дивилася на дітлахів і не могла відвести погляд, щось там щебетали.

Один Петя стояв з спантеличеним виглядом і дивився в нікуди – кудись на ділянку.

– Ти що? – обережно запитала я його.

Петя почухав потилицю.

– Так планував то я ділянку для однієї дитини. Доведеться розширюватися. – з серйозним виглядом сказав чоловік.

Ми всі засміялися.

Ось така історія сталася в нашій родині. І слава Богу що чоловік мій виявився надійним чоловіком і не втік від такої новини! Мрія наша з чоловіком збулася в один рік. Хотіли велику сім’ю? Отримайте-розпишіться. Ось так буває