Невже всі ці роки я була такою дурепою і не помічала очевидних речей?
Є у мене дуже давня і близька подруга. Дружимо ми Ольгою ще з першого класу, а це вже понад 20 років. Але тепер мені здається, що це я з нею дружу, а вона тільки із задоволенням мою дружбу приймає. Чомусь я тільки зараз це почала розуміти. Довго ж у мене розкривалися очі …
Оля дуже прямолінійна і запальний. А я навпаки, поступлива, терпіти не можу конфлікти всякі, намагаюся уникати їх, навіть якщо потрібно в чомусь поступатися.
Но в останній рік, у мене відбулася якась переоцінка цінностей та життєвих пріоритетів і на багато речей я стала дивитися по іншому. І подругу свою я побачила зовсім з іншого боку. Хоча так вона поводилася зі мною завжди.
З моменту останньої ситуації пройшло понад місяць, аля я й досі намагаюсь прийти до себе.
У мого сина день народження в січні. У її сина день народження в лютому. На день народження до моєї дитини вона приїхати не змогла, але ми зустрілися рівно через тиждень, запланували сімейний похід в лазню взяли дітей, чоловіків і прекрасно провели час.
Подарунок моєму синові вона не привезла. Мене це дуже зачепило, адже тиждень тому було його день народження, а вона вдає, що нічого не було і навіть на словах сина не привітала.
І тоді вперше за всі роки я затаїла на неї образу. Настав час дня народження її сина і я збрехала, що не можу вирватись з роботи та не приїхала. З вредності, з принципу. Але так співпали зірки, що приблизно через тиждень (!!!) ми з сином випадково зустрічаємо її та її сина в торговому центрі.
Під час звичайної розмови вона раптом каже своєму синові: “А ось тітка Наталя, вона тобі подарунок на день народження не подарувала. Он іграшковий магазин давай, веди її туди!” І сміється.
Я в повному шоці стою, очі витріщила і не знаю що робити. А її син бере мене за руку і каже: “О, пішли. Я хочу робота!”
Мій син: “Я теж хочу робота!”
І я як вівця поперлися і купила їм по роботу. А в торговий центр йшла купити собі черевики на весну. Але грошей вже немає, роботи – річ не дешева.
А ця подруга яка, весь цей час стояла біля магазину і по телефону з кимось розмовляла та сміялася на весь поверх. Вона навіть не захотіла припинити розмову, коли ми з коробками вийшли з дитячого магазину. Вона просто взяла сина за руку, а мені швидко сказала «Зідзвонимось!». І вони пішли задоволені у своїх справах.
А я залишилася з тремтячими руками та з відчуттям, що в мене плюнули …
Після такого у мене абсолютно немає бажання спілкуватися з нею. Навіть не хочу нічого їй говорити, пояснювати. Я просто перебуваю досі в шоці. Чи не відповідаю на її дзвінки та смс.
Скажіть, я справжня дурепа?