– Невже ти навіть печиво до чаю не запропонуєш?

Ми з чоловіком живемо у власній квартирі, графіки роботи в нас плаваючі, зате всі вечори ми проводимо разом. В той день у мене був вихідний. Я вирішила повалятись  в ліжку подовше, а потім дивилась фільм.

Мій відпочинок перервав дзвінок у двері. На порозі стояла моя родичка з села. Вона живе недалеко від міста. При бажанні можна в місто хоч кожен день їздити, але їй це без потреби, вона на пенсії. Загалом, звички у неї своєрідні, запросто може без дзвінка прийти до будь-яких родичів.- А якщо вдома нікого немає, то вона до іншої рідні піде. Для неї це навіть свого роду розвага, екскурсія по великому місту.

Прийшла вона  до мене зовсім несподівано, посмішка до вух. Ну а я що, запросила її увійти у квартиру. Запропонувала чайку, вона погодилася. Ну я чай їй налила, цукорницю перед нею поставила, а вона сіла і каже:

– Невже навіть печиво до чаю не запропонуєш?

Я нічого солодкого вдома не тримаю, якщо чекаємо гостей – купую щось, а ось так просто вдома у нас і немає нічого. Ну я їй пояснила, що солодощів не їмо, є цукор, але він удома завжди, а цукерок або печива вдома не тримаємо.

Родичка почала мене вичитувати, каже, у доброї господині вдома завжди щось на такий випадок має бути. А я їй відповіла:

– Вдома в мене  солодощі не водяться, і тримати їх «на всякий випадок» я не бачу сенсу. Якщо візит запланований, то я заздалегідь щось куплю до чаю, а якщо люди вирішили прийти без попередження або подзвонили за 10 хвилин до приходу, це вже їхня проблема і хвилюватися заради них я точно не стану.

Щиро сподіваюсь, що більше вона в гості не прийде.