Невістка подала на розлучення, довела, що дитина не від чоловіка, зруйнувала сім’ю. Зараз сидить горда та скривджена

Даша з перших днів демонструвала свій запальний характер. Але коли вони з Іваном, моїм сином, одружитися зібралися, їй всього двадцять один рік був, я плекала надію, що подорослішає, стане спокійнішою, розумнішою, стриманішою. Надії, на жаль, не справдилися. Як показали останні події, за десять років шлюбу ні розуму, ні терпіння у невістки не побільшало.

Я до невістки завжди ставилася без зайвих емоцій, бо в чомусь вона нагадувала мене. Теж заміж рано вискочила, теж не вміла тримати себе в руках. Зараз згадати смішно, які ми з чоловіком скандали влаштовували на зорі нашого сімейного життя.

Тому і з невістки я великої мудрості не вимагала. Розуміла, що все приходить із роками. Синові навіть мізки вправляли періодично, коли вони лаялися. А то в них спочатку що не сварка, то обов’язково розлучатися збиралися. Куди ж це годиться?

Коли невістка завагітніла, я зраділа. Думала, що ось тепер уже точно стануть серйознішими обидвоє, все-таки нове життя у світ привели. Частково мої сподівання справдилися. Скандалити молоді стали рідше, зате якщо вже зачепляться, то тільки пух і пір’я летять. Ходили потім надуті один на одного, як два хом’яки.

Я вже перестала їх повчати, набридло. Все-таки дорослі люди, час і самим шукати спільну мову. З онуком водилася, якщо просили – допомагала, як підріс, стала залишати в себе. А на що там молоді свого часу витрачали – на сварки, на вечірки, на сон це мене вже не торкалося.

Останні три роки далися нашій родині нелегко. На той час Дарина у нас уже з декрету вийшла і працювала, але у дітей іпотека, тому все одно було важко.

Коли в мене чоловік помер два роки тому, я запропонувала їм перебратися до мене, а свою квартиру здавати. Так хоча б буде легше виплачувати іпотеку. Але вони відмовилися, хоч постійно сварилися через гроші. Я намагалася допомагати, але з моєю зарплатою бюджетника самій у борги не влізти б і вже добре.

А сварки в їхній сімʼї набирали все більших масштабів. Син дорікав дружині, що вона не вміє економити і витрачає гроші на нісенітницю, а невістка йому відповідала, що просто дехто не може забезпечити сім’ю, як це роблять нормальні чоловіки. Розмовляти з ними було марно, я пробувала. Кожен вважає себе виключно правим і відступати не збирався.

Ось і дійшли до розлучення. Я коли це почула, мені погано стало. Ну яке розлучення? Майже десять років разом, синові п’ять років виповнилося, квартира в іпотеці. Навіщо зараз руйнувати сім’ю? Але хто б мене слухав?

Іван заявив, що квартиру він готовий залишити Даші, але сина хоче забрати собі, щоб його “не виховувала така істеричка”. А невістка візьми і заяви, що сина йому не бачити, як своїх вух, бо дитина не від нього.

До того, що Даша в пориві почуттів несе, що попало, вже всі звикли. Але до суду вона принесла результат тесту, що Іван не є батьком дитини, тож жодних прав у нього на сина немає. Був страшний скандал. А я сину порадила перевіряти ще раз слова Даші і зробити ще один тест, вона ж у запалі могла і не таке вчудити.

Але цього разу невістка нікого не вводила в оману. Другий тест також показав, що Іван не є батьком дитини. У нас тоді земля з-під ніг пішла. Як це? П’ять років вважали дитину сином і онуком, рідною кровмночкою, а тепер такі відкриття.

Син тоді Даші наговорив багато всякого, чого й казати не варто, але я можу його зрозуміти п’ять років брехали, в будь-кого завгодно нерви здадуть.

Іван тепер ділитиме квартиру, сина бачити не хоче, ходить, як у воду опущений. А Даша, з якою я намагалася поспілкуватися, сидить поки що в їхній спільній квартирі скривджена та горда. Бравірує тим, що вона тепер мати-одиначка, а колишній ще й без житла її залишити планує.

А хто винен, що вона таке закрутила? Ну розлучаєтеся ви і розлучаєтеся собі, навіщо було ворушити брудну білизну і розкидатися такими шокуючими зізнаннями? У Івана ніколи не було підозр, що дитина не від нього. Та й ніхто не мав. Промовчала б Даша – все було б чудово.

Але тепер Іван ходить як сомнамбула, дитина плаче і не розуміє, чому тато більше не приходить і до бабусі її не пускають, у мене серце не на місці. А Даша тепер ходить і каже, що просто Іван – несправжній чоловік, справжньому, мовляв, було б однаково від кого дитина.

Щось я в цьому маю сумнів. Та й те, як вона цю новину піднесла, теж багато про що говорить, знаєте. Тепер і не знаю, що буде, що робити, як це вирішувати.