Несподіваний початок вірної дружби

Останні два роки Іван жив у бабусі. Вона стала єдиним опікуном восьмирічного хлопчика після трагічної смерті його батьків. Бабуся забрала хлопчика до себе в село, а квартиру, в якій він жив з батьками вирішила здавати та відкладати гроші хлопцеві на майбутнє.

Іван швидко знайшов друзів серед сусідських дітей і вони багато часу проводили разом. Бабуся сто раз говорила внукові, щоб далеко з хлопцями гратись не тікав. А найголовніше, щоб і близько не підходив до закинутого будинку на краю села. Хлопчик кожен раз обіцяв це бабусі та завжди тримав слово.

Але сьогодні друзі покликали його грати якраз близько того самого місця. По селу ходили чутки, що в тім домі жила дивна жінка, яка ні з ким не спілкувалася. А в ті рідкісні моменти, коли вона проходила по вулиці, за нею слідував великий чорний кіт. У народі її прозвали відьмою, а коли вона померла, то її будинок забили й виставили на продаж.

Кіт кудись пропав, а покупці на будинок не знаходились, хоч ціна була невелика. Так і стояв він, зарості бур’яном і старіючи з кожним роком все більше. Виглядав будинок страшнувато, особливо коли в похмуру погоду над ним кружляло вороння. А ще часто люди бачили чорного кота, який сидів на вікні.

І ось Ваня з друзями стояв зараз перед цим самим занедбаним житлом. Хлопчаки вирішили підійти ближче і заглянути в нього. Вони пробралися через похилий паркан і густих колючих кущів. Вхідні двері сильно похилились, у вікнах було вибите скло.

Оскільки увійти в будинок у хлопців не вийшло, вони вирішили залізти через одне з вікон. Але як тільки один з хлопців спробував відкрити раму і заглянути всередину, то раптово з пустого будинку почала вибігати якась чорна істота. Хлопчаки з криком кинулися бігти.

Іван теж, правда він відстав трохи. Озирнувшись назад, хлопчик побачив чорного кота. Він був великий, тільки страшно худий. Хоч хлопчиськові й було моторошно зустрітися з котом відьми, але чомусь він пересилив свій страх і ступив назад до будинку.

Зробивши ще пару кроків, він присів і покликав кота. Той обережно наблизився до хлопчика, а потім навіть дав себе погладити. Це був зовсім не страшний, а добрий та ласкавий кіт. Він голосно муркотів, мабуть, скучив по людській доброті.

Іванові стало шкода цього чорного красеня, який жив тут зовсім один, та до того ж явно голодував.

– Почекай мене, я зараз повернуся, – сказав хлопчик коту і швидко кинувся бігти до себе додому.

Бабуся була в городі, тому хлопчик швидко зібрав в пакет трохи їжі з холодильника і стрілою помчав знову до закинутого будинку. Це був початок дружби чорного кота, якого всі в селі вважали відьомським, і сміливого хлопчика з великим добрим серцем.