Несподівано приїхали на дачу, а там ТАКЕ…

Одного літнього дня приїжджаємо ми з мамою на дачу. Нам випав вихідний серед тижня і ми вирішили використати його з користю.

Приїхавши ми побачили погром. Все розкидане, немає ні меблів, ні інструментів. Біля будинку, з іншого боку ділянки, стоїть вантажна машина, в яку з великим ентузіазмом завантажується весь мамин дачний скарб. А керував процесом мамин брат, дядько Іван.

Побачивши нас з мамою, дядько Іван зблід і запитав:

– Люба, а ти як тут опинилася? Погода погана, що вдома не сидиться?

– Що тут відбувається? – мама зажадала пояснень від свого брата.

Він зам’явся, почав бурмотіти щось нерозбірливе. Тут пролунав радісний крик:

– Я з ними впоралася! Дивись, яка краса! Посаджу їх на клумбі перед вікном. Ти тільки сестрі своїй не проговорись, що ми теж дачу купили. – кричала дружина дядька Івана, тітка Неля, підходячи до машини, тримаючи в руках мамині сортові лілії.

Побачивши нас, вона зупинилася як укопана. Швидко взявши себе в руки, вона згадала, що найкращий захист – це напад. І почала верещати своїм противним писклявим голосом:

– Ми понад десять років їздили сюди й горбатилися, ми це заслужили!

– І коли таке було? – обуренню мами не було меж. – Ви тільки те й робили, що шашлики жерли та загоряли, лежачи на травичці! Зате урожай сумками тягли! Хто вам дав право мене грабувати? Ану повернули все на місце!

– І не подумаємо! Це все – настільки ж наше, як і твоє! Дача-то і Іванова теж, від батьків ваших залишилася, а ти брата обдурила і дачу собі забрала! – верещала тітка Неля.

Наскільки я пам’ятаю, мама з дядьком Іваном домовились: мамі – дача, а дядькові – машина діда. Тому звинувачення тітки були дуже несправедливими.

– Що вилупилися? Вантажте давайте! – гаркнула тітонька на вантажників.

З того моменту, як дача дісталася мамі, вона зазнала серйозних змін: побудований великий будинок, поставлена ​​лазня та альтанка. Меблі на дачу вивозилася з нашої квартири, у міру придбання нових додому. Мама навіть розширила ділянку, викупивши у сусідів шматок їх землі.

– Іване, по-хорошому прошу, поверни все на місце. – благала мама зі сльозами на очах. – Ти ж знаєш, що тут нічого твого немає. Я вирішила розв’язувати проблему кардинально – відійшла родичів і викликала поліцію. Каюсь – я трохи прикрасила ситуацію, повідомивши що у одного з грабіжників при собі зброя. Ну а що – лом в руці цілком може бути зброєю, та й хіба мало що мені могло привидітися з моїм зором мінус п’ять?

Я підійшла до заплаканої мами та попросила її заспокоїтися. Саме в цей момент тітка Неля вирішила викинути мамині квіти зі словами:

– Я тут подумала: навіщо вони мені? Нові куплю, ще красивіші!

Просто викинути квіти їй здалося мало, вона ще й демонстративно по них потопталися. Цього мама вже не стерпіла, вона кинулася з кулаками на дружину свого брата. Ми з дядьком кинулися їх рознімати. Вантажники вирішили не зв’язуватися з проблемним замовленням і почали вивантажувати все з машини. Дядько метався між бійкою і вантажниками:

– Досить! Прибери руки від моєї дружини! – він кричав на маму і тут же на вантажників

– Вантажте давайте! Я за що гроші плачу!

Саме такий хаос застали приїхали правоохоронці. Майно було повернуто мамі, а на дядю Івана і його дружину мама написала заяву. Тітка Неля теж у боргу не залишилася – звинуватила маму в побоях.

Вже не знаю, чим це все скінчиться, але особисто я завтра йду на побачення з дуже симпатичним поліцейським.