Несподівана звістка, яка змінила життя нашої родини

В мене було спокійне і розмірене життя: діти вже достатньо самостійні, стабільна робота з хорошою зарплатою, надійний та люблячий чоловік. Ми всі були щасливими і чудово проводили час разом. Все змінилося, коли я раптом дуже часто стала погано себе почувати.

Я списувала все на нерви, та на зміну погоди. На тиск у свої 40 років я до цього часу не скаржилася, а виявилося, що причина моїх нездужань крилася зовсім в іншому …

– Мамо, може на лікарняний все-таки вийдеш? – турбувалася Оля, моя старша дочка.

– Та який лікарняний, зараз вип’ю чаю, відпочину, все само пройде, – сказала я,  коли в черговий раз я впала з головним болем.

Ніколи не любила зелений чай, проте довелося випити чашку. Але особливо цей напій мені не допомагав. Так минали дні, до головного болю додалася нудота. Я стала помічати, що від частини звичних продуктів мене верне, а те, що не любила ніколи, наприклад солодощі, я могла їсти з великим апетитом.

– Надю, давно ти рибу не готувала, – якось сказав чоловік.

Одразу різко до горла підкотилася нудота і я рвонула в туалет. Риба, до речі, тепер була номер один в чорному списку продуктів. Чоловік, побачивши мою реакцію, тільки рот від подиву встиг відкрити.

– Може ти вагітна? – запитав Олег мене після повернення.

– Не вигадуй! Через пару років внуків виховувати будемо …

Доньці на той момент виповнилося 15 років, а синові 13. Наступні кілька днів змусили замислитися над словами чоловіка, нудота мене не покидала, в добавок з’явився вовчий апетит, я не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. Подумала, подумала і вирішила купити тест на вагітність. Результат підтвердив слова чоловіка!

Залишок дня я бродила по квартирі то плакала, то посміхалась. Увечері повернувся чоловік, новину я йому піднесла прямо з порога. Олег дуже зрадів!

– У нас буде дитина! Здорово! … – тут він уважно глянув на мене, – сподіваюся, ти нічого такого там не вирішила?

– Я не знаю, а як діти це сприймуть? Треба їм сказати …

– Нормально сприймуть,  не турбуйся, зараз головне знайти тобі хорошого лікаря, обстежитись, ось побачиш, все буде добре!

За вечерею я повідомила новина дітям, син тут же кинувся мені на шию, привітав! Дочка мовчки сиділа, відвернувшись, а потім висловила нам цілу тираду, про те, що ми вже не молоді, нам має бути соромно і резюмувала, повідомивши, що не рада цій дитині.

Оля весь вечір просиділа у себе в кімнаті, не відповідала на стукіт і наші заклики поговорити.

– Рано чи пізно вона все зрозуміє, – заспокоював мене Олег.

Час минав, Оля ходила надута, спеціально ні в чому мені не допомагала. Розмови толку не дали, в результаті я вирішила залишити спроби налагодити стосунки з дочкою остаточно. Та й не до цього мені було: стан то поліпшувалося, то погіршувався, а за кілька тижнів перед пологами я лягла у відділення патології вагітних в пологовому будинку.

Незабаром у нас народився чудовий малюк, з блакитними очима, повними щічками та ніжним світлим волоссям.

– Який симпатяга! А як на мого брата, Вову схожий! Давай так і назвемо пацана, – попросив чоловік, коли побачив сина.

Я мовчала і посміхалася, нехай буде Володимиром, гарне ім’я і підходить так. Почалися наші будні з малюком. Варто зауважити, що середній син від нас просто не відходив, навчився міняти підгузки, носив брата на руках поки я гладила пелюшки та варила обіди. На прогулянки виходив з нами, залишаючи мене перепочити в тіні з книгою, сам катав коляску по дитячому майданчику.

Оля ж продовжувала демонстративно не помічати брата … Іноді, коли малюк плакав, могла підійти та покачати коляску. Якось я попросила приглянути за малюком поки готую вечерю, на що отримала різку відповідь:

– Я не просила народжувати його, ось сама і сиди!…

Дочка йшла до себе, займалася, я заспокоювала себе думкою, що у дівчинки одинадцятий клас, треба готуватися до іспитів, вступу до ВНЗ. Це звичайно займає багато часу, а тут ще я зі своїми проханнями. І якось справлялася потихеньку.

– Не переживай, – заспокоював вечорами чоловік – вік такий, подорослішає і зрозуміє.

Так мені й не було коли особливо переживати, весь день крутилася, як білка в колесі, ночами качали з чоловіком сина по черзі, то коліки, то зубки почали різатися ….

Оля закінчила школу з гарними оцінками, з батьком вони поїхали в місто, подали документи в інститут на факультет юриспруденції. І дочка поступила! Літо пролетіло як один день.

Оля поїхала на навчання, оселилася в гуртожитку. Тепер, коли вона приїжджала додому на вихідні, я почала помічати, що дочка стала трохи м’якше, почала гратися з братиком, повзати з ним наввипередки по дому. Але все одно, десь в глибині душі я відчувала, що образа її на нас не пройшла, адже ми з батьком останні роки мало приділяли їй уваги, через її протести, то ще щось, не знаю …

Через три роки наша Оля зібралася заміж. Хлопця вона вибрала хорошого, нам з батьком він відразу сподобався, а тут спостерігаючи за дочкою, я зрозуміла, що вона вагітна!

– Що будеш з інститутом робити, доню? – запитав Олег, коли дізнався, що стане дідусем.

– Кидати не хочу, залишилося лише півтора року. Тим більше мама Жені обіцяла нам допомагати з дитиною.

Незабаром народилася в Олі дочка Олеся. Свекруха особливо не допомагала, хоч і обіцяла.

Цілими днями я пропадала у доньки вдома, готувала, прала і прибирала. Оля ж пропадала на лекціях, здавала сесію. На роботу я ходила тільки пару днів в тиждень, начальник виявився розуміючим і дозволив мені працювати з документами вдома інші дні.

Як я втомлювалася не передати словами, на щастя, середній син допомагав справно, приходив з інституту, варив сам борщ, прибирав, а вечорами, коли я поверталася, укладав відпочивати, беручи турботи про брата на себе. На той час малюк вже ходив у садок. Бачачи день у день мене замучену, чоловік не витримав:

– Христя, ну скільки ж можна, згадай, як вона поводилася, коли ти була вагітна і потім, вона демонстративно тобі не допомагала! А ти все за неї робиш!

– Ну як же не допомогти,  адже вона вчиться …

– Значить їй можна спокійно вчиться, а не переводиться на заочне, як я говорив, а коли тобі потрібна була допомога, згадай, що вона говорила? …

– Так, ти маєш рацію з навчанням треба щось вирішувати, але хто ж їй допоможе, якщо не ми. Ти ж сам допомагаєш грошима, я бачила, – і чоловік погоджувався, невдоволено кривлячись.

Одного разу дочка повернулася з навчання, в той час я тільки поклала внучку в колиску і присіла поруч, плавно похитуючи її. Оля тихо підійшла та обняла мене:

– Пробач мені, мамо, неправильно я себе поводила. Стільки гидоти говорила … А тепер ти сама мені допомагаєш з дитиною.

– Я не ображаюся, я все розумію, – посміхнулася я.

– Мамо, я дуже сильно люблю братика! Зовсім як свого сина. А тоді … я і не знаю, що на мене найшло. Напевно перехідний вік.

– Нічого, доню, всі ми робимо помилки. Найголовніше, що ти все зрозуміла! Приходьте до нас в гості у вихідні, я спечу твій улюблений пиріг, посидимо, поговоримо, як в старі часи.

Після цієї розмови мені стало так легко на душі. І дивна річ, мені здалося, не будь усіх тих розбіжностей, ми не були б такими згуртованими тепер. Зараз нам є, з чим порівнювати, тому кожен з нас цінує добрі відносини, дорожить рідними та намагається нікого не засмучувати!